Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48907
Рецензій: 93598

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Горор

У пошуках невтрачених

© Жан, 05-03-2008
     Місто було самотнім, а її звали Анна Герц. На відміну від свого міста, Анна самотньою не була. До тепер. Зі сходом сьогоднішнього сонця народилася її самотність. Й одразу заявила Анні про себе, заверещала немовлям, притулилася до неї, мов до матері, і взялася пити, прицмокуючи та вдоволено сопучи. Ця неспокійна дитина прийшла на світ тільки тому, що з нього пішов Генріх. Для Анни – єдина людина у місті, котра її розуміла. Генріх помер досить банально - йому обридло жити – ввечері заліз у гарячу ванну, й за допомогою кухонного ножа  поперетинав собі вени. Зафарбовуючи воду й піну в червоний колір, з нього стікало життя. До 1:23. Хоча точно цього ніхто не знає. Але автор так придумав, отже, так воно й було. Не   знала тоді про це й  Анна, не знала про це її самотність, тому й не приходила. О дев’ятій ранку подзвонила Мадлен.
     - Анно, привіт, ти знаєш, Генріх порізав собі вени. Сьогодні вночі.
     Анна впустила мобільника, заціпеніла на кілька секунд, разом зі звуком удару телефону об підлогу зрозуміла: «Сама».

     Генріха хоронили в четвер зранку. Сім’я, кілька друзів, гробарі. Вся церемонія якихось 15 хвилин, без будь-яких слів чи сліз. Вправні натреновані руки швидко накидали лопатами на віко труни мокру весняну землю. Стандартний хрест – дві збиті дерев’яні перекладини, кілька вінків із золотистими написами на чорних стрічках. Тепер це все, що залишилося від нього на цьому світі. І ще… самотність для Анни. Анна не плакала. З голих весняних дерев спостерігали чорні ворони.  

     Анна сиділа на підлозі, навкруг неї розкинулися білою пелериною списані аркуші паперу. У вік цифрових комунікацій Генріх любив писати листи. Телефон давно мовчав, на екрані не блимали непрочитані sms, e-mail твердив одне – « У вас нема непрочитаних повідомлень». Чай у горнятку остив. «…інколи я думаю, що живу досі тільки тому, що є ти…», «…пам’ятаєш голубів, яких ми бачили вчора. Ти сказала, що вони літають не тому, що у них є крила. Дивно, але я знаю, що не тому…» , « …цвіт акації викликає млість…», «…вітер завжди краде у тебе рівно половину цигарки…», «… верлібри більше вірші, ніж звичайні вірші…»
Літери по одній відривалися від паперу,  відштовхуючись гострими кутиками. Рядочки звивалися повільними змійками, все вище й вище. Кружляли навколо Анни в спіралеподібному танку. Заступаючи собою кімнату, монітор комп’ютера, мобільний телефон на столику. Тільки вона й писані його рукою літери. «Поговори зі мною, Генріху». Виловлювала з чорного рою те, що не помітила тоді, коли цей рій був просто доповненням до нього. Стискала в кулачках так міцно, що пофарбовані яскраво-червоним лаком нігті впивалися в долоні, залишаючи на них півмісячні відбитки.
     Виловлювала вона Генріха з листів рівно місяць. Того ранку чорний рій знявся ще вище у повітря й, підхоплений весняним протягом, вилетів у шибку.
     Прийшов час аудіо-записів. Закидала в play-list всі його пісні. Міцно заплющувала очі, притискала до грудей стиснуті кулачки. І слухала. Генріх під одну електрогітару й барабанну установку співав свої верлібри. Шибки в кімнаті зачинено, протяги - небезпечна для присутності Генріха річ. Його голос, досі живий. Анна вслухалася в кожен звук, пізнаваність тембру викликала в тілі легкий озноб. В залежності від швидкості пісні серце билося то швидше, то повільніше. Звуки його голосу виривалися з мертвої колонки, затоплювали її вушні раковини, пробивали барабанні перетинки, нестримним безкінечним потоком вривалися у мозок, потім заливали все тіло. Анна повертала собі Генріха по частинках. Повільно, але з успіхом.  
     В їхнє самотнє місто прийшло літо. Сухий вітер носив вулицями сіру пилюку. Хотілося пити. Пісні взяли й закінчилися. Їх вистачило на два місяці.
     Тепер Анна приходила на цвинтар, на могилу до Генріха. Тут він є. «Поговори зі мною, Генріху». На деревах сиділи чорні ворони. Анна торкалася рукою розпеченої сонцем землі. Перемішуючи дрібні пилинки з тим, що виловила з рою літер, поливала видушеними з себе звуками його пісень. Звуки стікали жовтувато-червоною рідиною. «…голуби літають не тому, що у них є крила…», «листи втікають не тому, що вони вже прочитані…», «…звуки закінчуються не тому, що я вже повна ними…», «…як ти думаєш, влітку вітер так, як і восени, краде у мене рівно половину цигарки…», «я не вмію відповідати на свої питання без тебе…».
     В Генріха вже були думки, був голос, але йому не вистачало тіла. За три місяці на могилі нічого не проросло. Анна перебирала тоненькими пальчиками змочену осінніми дощами землю. Набирала повні долоні чорного болота. На своє місце болотяна маса вертати не хотіла. Все глибше й глибше. Туди кликали її звуки, там його голос, всі тисячі написаних sms, листів, верлібрів. Так не багато треба, щоб знову він був з нею. Земля набивалася під нігті, била в ніздрі холодним свіжим запахом. Ворони на голих гілляччях, здавалось, спали.  Віко піддалося важко. Але у світі нікого немає. Немає нікого, хто б говорив до неї. Відшукувала в зотлілих останках знайомі риси, ямочки на щоках, родимки, перші зморшки. Не було. Їхнє місце зайняли бліді кості черепа. Тільки довге, довше, ніж пам’яталось, волосся, котре обвивало цю страхітливу маску, було волоссям Генріха. Зрізала пасмо.
     Тулила його до себе вночі. Розділяла пальцями волосинки, мимоволі сплітаючи в косичку. Генріха не було й там. Сама. Від того не змінилося нічого. Не змінилася й сама Анна. Й далі розмовляла зі своїм Генріхом чи з усіма генріхами світу. Чи ні з ким.
     Зранку прокинулася в своєму самотньому місті. Хоча ранку не було. Міста не було. Самотності не було. Анни не було. Прийшов час придумувати нове місто, новий ранок, нову самотність, нового Генріха…нову Анну.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

чорно-біле німе кіно...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© В:тал:й, 07-03-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Руднев, 05-03-2008

загалом твір цікавий

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олексій Тимошенко, 05-03-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 05-03-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3115921020508 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …