Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2658
Творів: 49560
Рецензій: 94099

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ЛІТНЯ РІЗДВЯНА ІСТОРІЯ із зимовим продовженням

© Юрій, 22-01-2008

Жили-були.., ні, не так, гребли-пливли по Південному Бугу туристи на гумових човнах. Люди солідні, не стільки за віком, всім за сорок, скільки за посадами: один - голова міського суду, двоє  - судді обласного господарського, двоє - з обласного апеляційного, ще одна пара – адвокати, теж не останні в наших краях юристи. Хоча човни і гумові, проте й їм не вмістити всю потрібну провізію для тижневого відпочинку на природі сімом чолов’ягам, які ніколи собі ні в чому відмовляють.  Та саме в цьому і полягає одна із принад водного турне по Миколаївській області, бо це вам не якийсь Ненецький округ чи Аляска-Амазонка, достатньо населених пунктів, де  кожне поповнення припасів не лише приємна подія для мандрівників, а й цікава  історія. Послухайте.
На п’ятий день подорожі, в акурат 28-го червня, хто забув - День Конституції - хороше свято, дякуючи піклуванню уряду в 2007 році,  народ отримав три дні вихідних, а Сергій і Павло – жереб іти  за горілкою і закускою. Взагалі-то планували зробити зупинку нижче, поблизу Вознесенська і гульнути як і належить справжнім правникам в такий празник. Але коли гумові човнярі вгледіли як місцевий рибалка витягнув кілограмового ляща ледь не з під їх носів, то, звісно, моментально придбали весь улов,  а ще й дізнались про стежину до села, яке сховало свої хатки за згорбленим зарослим щільними верболозами берегом. Ось так і поділились: одні – чистять рибу і готують юшку, а інші – в похід за всім необхідним для нормальної «поляни».
Не пройшли крутосхилом гонці й двісті метрів, як вдруге прийшлося згадати приказку, про дичину, що сама біжить до мисливця -  Сергій помітив овечу отару.
- А може баранчика візьмемо? Я зроблю шурпу, - запропонував він. - Нормального гарячого поїмо, а то уха да уха. Баранина дуже корисна...
- Ти мене вмовляєш? Давай візьмемо два чи три, інші на шашлики, якщо вони такі корисні, - Павло цінувався в колективі за чуйність, щедрість і компанійську вдачу.
- Мужик, по чому живність? – без церемоній розпочав Сергій торги з вівчарем, запенсійного віку селянином, вдягнутим у спортивні штани незрозумілого кольору і колись білу футболку, який лежав поруч зі стежкою, ніби, спеціально очікуючи на подібних покупців.
- Двісті п’ятдесят.
- Годиться. Ніж є? Ми зразу і оббілуємо на місті. Шкіру і нутрощі забереш собі, - Сергій м’ясницьким поглядом обирав майбутню жертву із невеличкої тридесяткової отари. – О, - визначився він. – Давай онь-того баранчика.
Важко сказати, що викликало спротив у вівчаря, сергійова поспішливість і неввічливість у розмові, небажання торгуватись, самостійність у виборі жертви, або, що геть малоймовірно, якійсь особливі почуття до конкретного барана.
- Нє, цього за двісті п’ятдесят не віддам, - заперечив селянин. – Давай триста двадцять.
Тепер настала черга обуритись заїжджому:
-  З якого чорта така ціна? Було ж двісті п’ятдесят. Чи може він у тебе співає і танцює, чи сексуальний гігант? Так нам по барабану. Нам від нього треба пару кілограм м’яса, все інше твої і його проблеми, - Сергій глипнув на Пашу.
Той зрозумів і підтримав товариша:
- Ми не брали більше грошей. Йдемо в село за хлібом і зеленню. Хочеш, бери триста - і розійшлися, -  чомусь пошкодувавши пастуха, не дуже переконливо збрехав колега, бо й сам не пригадав би, коли востаннє торгувався  за кількадесят гривень, при цьому скаржившись на брак грошей.
- Ні, хлопці, - стояв на своєму пастух.
- Тоді був здоров, - далі сперечатися, значить, себе не поважати, правильно вирішив Сергій.
Не з кращим настроєм мандрівники увійшли в село. Незрозуміла розмова дещо вороже  налаштувала їх до місцевих мешканців.  Але худорлява і моложава продавець магазину, в який вони одразу подалися, вмить зняла всі сумніви щодо привітності сельчан, заодно спростувавши кимсь придуману тезу, що повні жінки добріші худих. Напакувавши краму і городини, за якою молодиця не полінувалась збігати додому, неподалік від магазину, поки покупці бавились пивом, юристи  повеселішали, але не настільки, щоб Сергій забув зустріч на стежці:
- А що це у вас за вівчар такий  не дуже привітний? – постарався він культурно висловитись.
- А-а, Іван-пастух, у нас його ще Карлом Марксом звуть, - засміялася селянка.
Заусміхалися й закивали прибульці, ніби цього пояснення було досить.
- Вибачте, а вас як звати? – постарався інтонацією вкласти трохи гумору в звичне питання Павло.
- Не Клара і не Роза, - виявила вона дивовижну обізнаність в історії розвитку пролетарської думки як для сільської місцевості. – Звати Ніна, а по-вуличному, - стрільнула вона темними очима, чи заграючи з мужчинами, чи поперед переконуючись, що нікого в магазині, крім них, немає, - Тодоси ми. Був у нас прапрадід, жив на нашому кутку, Федось звався. Ну, так і пішло, Федось-Тодось, народу сподобався більше останній варіант – так що і я, і всі мої родичі - Тодоси. Отож, як будете питати мене, скажете…
- А пастух, виходить.., - пирхаючи від сміху, перебив її  Сергій. – Чий тоді родич?
Реготіли вже всі троє.
- Колись, ще за радянських часів, - мов казку почала розповідати Ніна, - він працював шофером в колгоспі на самосвалі. Ну, і якось на зборах виступав і сказав, що читав Карла Маркса, а далі таке мудрене завернув про те, що нам неправильно нараховують зарплату, ніхто не зрозумів, але з тих пір його стали звати Марксом. Вже нема того самосвала, і того колгоспу, й Іван на пенсії…
- Тепер зрозуміло, - продовжив Сергій. – Чому він так не любить…- хотів було сказати «буржуїв», але зам’явся, зрозумівши, що правда в даному випадку не зовсім доречна.
- Торгуватися, - знову прийшов на виручку колега. – Думали купити у нього баранчика. Свіжини захотілося:  вже п’ять днів на воді – одна риба,  ковбаса і консерви.  А він ніяк ціну не складе, то одне каже, то інше. Ми плюнули та оце до вас прийшли, - по-простецьки пояснив Павло.
- Він добрий чоловік, - заступилась за односельчанина Ніна. – Якби ж то його була отара, то все людське, в нього всього дві овечки. Тут Маркс навіть разом з Енгельсом не  вгадають скільки треба взяти грошей за сусідського барана, щоб і сусіда не образити, і собі щось залишити, і покупцям догодити.  О, - згадала щось Ніна. – Я вам краще півня дам, якщо вам треба м’ясо. Просто так. В мене аж дев’ять штук.  Не знаю вже, що з ними робити. Зварите собі юшку, бо справжню уху, кажуть, треба на півні готувати, і м'ясо вам буде.
- Та що ви? – здивувався Сергій. – Справа ж не в грошах. Ми такі люди…
- Бачу-бачу, що ви прості, чесні люди, - тепер вже його перебила жінка. - Одну хвилинку почекайте.
Спантеличені юристи верталися із села із сумками провізії і півнем, який нервово трусив і крутив головою, ніби намагаючись більше побачити білого світу перед останньою подорожжю.  На місці,  де зустріли вівчаря, зупинилися. Карл Маркс, з яким вони  хотіли пожартувати про несправедливу додану ним вартість на барана, а взагалі подарувати йому пляшку горілки, куплену за гроші, які так і не взяла продавець за подарованого птаха, мабуть, мав інше почуття гумору, тому завбачливо змінив місце дислокації.
- Не везе пролетаріям, - підсумував Сергій. – Не заробив на живності.  Пролетів повз дармової горілки.
- А нам і півень на шару і лишня пляшка, - кинув Павло. – Зате барану повезло. Хоча ще невідомо, хто там баран…  
Коли гінці вернулися, компанія саме розливала уху для проби. Відпливали далеко по обіді, ситі та веселі, разом з півнем, який, не встигнувши в казан, враз став улюбленцем компанії.
Пристали у Вознесенську прямо на місцевому пляжі, де вмить опинилися в центрі уваги нечисленних відпочиваючих. Найближче до подорожуючих загорали хлопець з дівчиною, років по двадцять п’ять. Хлопець навіть спитав, чи не потрібна їм допомога, коли вивантажували речі.
- Тільки одне прохання, - звернувся до нього Андрій-кок, за основною професією адвокат, який спеціалізується на ДТП і має підготовлених свідків всі випадки,  а у подорожах добровільно виконує обов’язки повара. – Підкажіть, де тут можна добре увечері відпочити-погуляти?
- Тут таких місць вистачає, можна… - розпочав місцевий і замовчав, перехопивши погляд ошелешеного півня, який витягнув голову із поліетиленового кулька з надписом «Sportcenter»  і збирався  дзвінко сповістити про відкриття нової для себе землі.
Півень теж чомусь засоромився аборигенів.
- Це нам на здачу дали, - пояснив Павло, який помітив здивування місцевого, - хотіли кинуть в уху, але не встигли. Зараз і не знаємо, що робити. Рубати не хочеться, куди-небудь не випустиш. Може вам треба, чи вашим сусідам?
- Якщо по правді… - знову хлопець зніяковів і зам’явся.
- Якщо по правді, то у моєї мами, вона живе в селі за тридцять кілометрів звідси,  сім чи вісім курей, але чомусь з ними вже три півні здохло - не так і багато роботи в них було, - втрутилися з’юну критично налаштована до чоловічого племені  дружина. –  Мама попросила нас  купити якогось путящого півня, бо що за кури і хазяйство без яєць? Оце думали завтра йти на базар, шукати кукарівку та везти в село.
- Беріть цього даром. Цей справиться, - втрутився  Сергій, а за ним і вся компанія закивала і запідтакувала. – Беріть, не пожалкуєте. Топче всіх підряд. Нема спасу. Оце бачте зв’язали, щоб нічого не сталося, бо на нас став поглядувати, - згадав він старий анекдот.  
Таким робом і порішили.j
…На цьому літня різдвяна історія закінчується. Як бачите, все за законами жанру - суцільний хеппі-енд: хто мав постраждати -  баран і півень  - залишились живі-здорові; задоволені і щасливі - кури, молодята, кому теща-кому мама, продавець, юристи – кожен щиро поділився або отримав частинку доброти. Ну, а Карлу Марксу, відомо,  завжди все не так, ніколи йому не вгодиш…
Тепер кілька слів про наших героїв у справжнє сімейне свято Різдво. І знову, дякуючи піклуванню того самого уряду (бачте, як він переживав за нас, а ми за нього – чомусь ні, обравши інший), країна отримала ледь не два тижні вихідних на початку 2008 року.
  Ті, які з апеляційного, поїхали сім’ями на свята в Австрію, люблять кататися на лижах. Голова міського суду відправився з товаришем-бізнесменом, ноу комент, в Таїланд. Двоє з обласного також сім’ями в хорошій компанії відмітили Різдво у Парижі.  Один з адвокатів – розведений холостяк - зазвичай з середини грудня летить на місяць в Штати, де живе його перша дружина з донькою: у них традиція – Новий рік на Гавайях під пальмою. Андрій, незважаючи на гарячу пору – ожеледицю і п’янки, плюнув на роботу і заробітки і повіз сімейство разом із невісткою і онуком в Фінляндію, знайомити малюка із справжнім Санта-Клаусом.
Отакечки святкують звичайні чесні люди; як  інші, ви і самі знаєте –  по своїм селам і містам.
До речі, коли сиділи в кафе з видом на Тріумфальну арку, окремий тост, я - свідок, інакше звідки б дізнався про ці карколомні пригоди,  після своєї оповіді Павло підняв за представницю Тодосів. Щоб не псувати пафос моменту і дух свята, я  не уточняв: ми п’ємо за її наївність, щедрість, як за представницю нині далекого від нас народу, або просто як за жінку з темними і влучними очима?
А потім, о різдвяне диво, Павлуха – воістину добра душа - влаштував нам сюрприз. Із столиці Франції він зі свого мобільного зателефонував на мобільний хлопцеві в столицю Вознесенського району,  треба було ж додуматись тоді влітку взяти у нього номер, щоб через півроку поцікавитись здоров’ям півника і передати пернатому привіти від галльських родичів.    
А ще ми взнали, що когутик від розумаки-парубка отримав звучне ймення Капітан Кук, і виявився дуже і дуже справний. Можна тільки гадати, скільки місцевих курей на зимових сідалах в новорічно-різдвяні свята загадали бажання про зустріч з цим відомим мореплавцем. Що не кажи, фортунить  морякам. Треба було і самому йти служити на флот, а я чогось поперся з друзяками на юрфак і став прокурором…
                                                                                                                         Ю. КОВАЛЬСЬКИЙ

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Прочитав, тому що це перший номер у рекомендувалці

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© М.Гоголь, 29-01-2008

Номенклатура на відпочинку

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олег Derim, 23-01-2008

Гідне завершення зимових свят

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Галина Михайловська, 23-01-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45532298088074 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …