Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48803
Рецензій: 93524

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Трилер

СОЦІОПАТ

© Леонід Данільчик, 10-05-2021
СОЦІОПАТ
Вадим побарабанив пальцями по керму. Оглянув нічну стоянку. Тиша. Хороша тиша. Потягнувся до бардачку за сигаретами. Фу. Йо! З-під пахви вдарив різкий сморід застояного поту. Поморщився. Виліз з буса. Скинув майку. Затіяв душ з вологих серветок.
На майданчик в’їхало авто. Засліпило фарами, накерувалось до буса. Харкнув, вилаявся, поліз у рюкзачок за фліскою та свіжою футболкою. Машина припаркувалась поряд. Місця мало! Порпався в наплічнику, чекав доки гомінка, п’яненька компанія забереться.
– Привіт.
Чорт! Несподівано. Повернувся.
Крізь брудне скло відчинених дверцят, з-під кіпи рудого волосся, світилось два зелених котячих ока. Вадима пробрали мурашки. Світло фар згасло. Згас блиск очей, проявилось обличчя. Аня! Ще гірше.
Вадим прикрив дверцята. Тепер вона стояла в притул. П’яненько, звабно посміхалась. Серце затовклось, обірвалось, впало. Вперлось в лобкову кістку і набрякнуло вологим теплом. Мимоволі почав чухати пузо, заспокоюючи збентежений орган.
– Здароф! – відповів обережно. Скоса зиркнув на авто.
Звідти вилізли Володя в придуркуватих окулярах і піжонському костюмі та Валя. Збірний образ білявих героїнь дешевих серіалів. Втілений стереотип. Незмінно неадекватна. Вічно молода – вічно п’яна.
Вадим покрутив рукою імітуючи викручування лампочки, в знак привітання. Прикро хрюкнув, харкнув у бік. Аня гидливо покривилась. Та йди ти в сраку, руда корова. Ця думка нівелювала спантеличення. Опанувався.  
З водійського місця видобувся плечистий чоловік. Сергій. Тфу! Кого ще сподіватись?! Добре «підбитий» пританцював до Ані і притис її до себе однією рукою, відриваючи від землі.
– О! Чувак! – Зверхньо-іронічно привітався з Вадимом.
Зневажливо стукнув його вільною рукою по плечу. Тримав у ній пістолет. Удар видався болючим. Зумисно болючим.
– Шо за хрєнь? – Замість вітання, спитав Вадим.
– Не шугайся! – посміхнувся Сергій, – травмат.
– На хрєна?
– Ти шо дурак? Будь серйозним! – В засос поцілував Аню в щоку.
Вадим хрюкнув, харкнув. Хронічний нежить плюс улюблена звичка.
- Так на хрєна?
Обличчя Сергія витягнулось в зневажливому здивуванні. Пояснив повільно з розстановкою і дебільною гримасою:
– Темно. Ніч. Хулігани. Бандюгани.
– І шо? Во так в упор шмаляєш? Можна ж і грохнути!
– А на хєра в упор? – Сергій щиро дивувався тупості Вадима.
– Ну шоб достібатись треба підійти, а не достібались то може і не бандюгани. – Почірхав коротко стрижене, жорстке чорне волосся. Недолюблював свої негроїдні кучері.
– Вадім не тупи. Не скумарюй. – зло покривився Сергій.
Намірився сховати зброю. Забарився. Хитро посміхнувся, протягнув пістолет Вадиму:
– На, потримайся. Помацай. – сказав поблажливо.
– Нє-нє. Я сцу. Сам грайся.
Сергій кивнув в сторону Володі. Розреготались.
– Давай з нами. В клуб. Вмажем. Зажжом. Загудім. – Закрутив стегнами Вова.
Гандон, піжон і підлабузник. Вадим хрюкнув, харкнув і відмовно похитав головою. Поліз салон за наплічником. Мав важливу справу.
– Та ладно. Давай.  – низький, звабний голос Ані. – Вадік. Давай.
Вивільнилась з руки Сергія, взяла Вадима за лікоть. Просто, без кокетства. Щирий, прозорий, дещо здивований погляд. Легка, навіяна усмішка.
В пупок Вадиму, наче в імбрик з чаєм налилось окропу. З мошонки вирвались гормони щастя, плюхнулись в кров. Закипіла простата і пари сечі заповнили пусту каністру черепа.
«Сука, змія!» – остання спроба раціонального мислення приборкати інстинкти. Виплутатись із звабного дурману. Марно. Пари домінують.
Потягнувся до бардачка, вийняв дерев’яний сигароподібний предмет розміром з долоню, поклав у задню кишеню джинс. Закинув наплічник за спину, захлопнув бус.
Що я роблю? Що. Я. Роблю.
Во істину – куди стручок туди і ноги! Хрюкнув, харкнув.

– Альо. Давай верхом. Алея, ліхтарики.
У відповідь Сергій театрально застогнав. Володя витягнув обличчя, закотив очі.
Прямували крізь колишній гаражний кооператив. Вадим напружувала така зверхня легковажність. Беззастережна безпечність. Мав на то причину.
Сповільнив трохи ходу. Оглянув павичів з їхніми самками. Костюмчики, платтячка, туфельки. Куди я йду? В кросівках, джинсах і толстовці. Який, на хєр, клуб? Во кретин!
Валя озирнулась.
– У-у-у, – завила і замахала рукою Вадиму, щоб наздоганяв.
Боже милостивий, чого ж ти так волаєш? Покривився Вадим. Його все більше гнітило. Безглузде рішення під впливом імпульсу. Треба повернутись. Взяти та повернутись. Негайно. Піти собі через алею. Безпечну алею.
Це буде тупо. Хай буде тупо. Смішно. Хай буде смішно. Просто, тупо і смішно. Байдуже. Не прощаючись. Не слухаючи нудних вмовлянь. Зверхніх насмішок. Іронічних заглядань в очі. Курва, чим я думав?!
Зупинився. Чекав, щоб віддалились. Намірився розвернутись. Поштовх в плечі. Пробіг кілька кроків. Озирнувся. Дві постаті. Його комплекції. В капюшонах. Попереду загудів агресивний  бас Сергія. Йому вторило пискляве, ділове підтявкування Володі.
Вадим зітхнув. Поплівся до своїх. Не чинив опору. Немає змісту. Жодного змісту.
Сергій нахабно грубив. Бризкав слиною в спокійну, задоволено-примружену пику Лисому. Алкоголь розпирав самовпевнене еґо. Яскравий, кольоровий хвіст альфа-павича розвернувся поперек, виліз з сраки,  перебрався на голову. Набряк багряним гребнем бойового півня. Вадим не втручався. Роздражнений когут не дасть спокійно обговорити умов капітуляції. Без шансів.
Ще кілька гострих випадів і Сергій боляче отримує по гребню. Не сильно. Профілактично. З метою усвідомлення серйозності розмови. Володя псикає слиною, кидається в бій. Отримує в пах. Скулить та катуляється. Дівчата не встигають зреагувати. Тупо стоять і витріщаються. Біжіть сучки. Біжіть. Подумки жене їх Вадим. Але ті стоять заціпенівши.
Сергій оклигавшись, пускає руку під полу піджака. Вадим сплюнув – Сєрий то помилка. Щойно охоплює руків’я пістолета, як удар ногою вбиває зрою йому в ребра. Плющить пальці. На шию Вадиму лягає тяжка долоня. Сигнал – не рипайся. Вадим не рипається. Другий в капюшоні ловить Сергія. Притискає йому лікті до тулуба. Знерухомлює передпліччя. «Липкі ручки» – відмічає Вадик. Короткий прямий боксерський джеб, на кілька секунд відключає Сергія. У нього спокійно відбирають зброю.
Тільки не кричіть. Тільки не пищіть, сучки. Благає подумки Вадим. Дівчата заверещали. Хльосткий ляпас. Аня закрила обличчя. Валя заткнулась автоматично. Тиша.
Починають обмацувати. Вадим припадає до ноги свого наглядача. Скавулить. Мало не плаче. Притискає до грудей свою дерев’яну паличку та наплічник.
– Дядя. Дядя. Дядя… Не нада… Дядя…
Тупиться телячими очима з низу догори на свого зверхника. Краєм ока ловить презирливий, повний огиди погляд Ані. Насрати! Тулиться навприсядки до ноги нападника.
– Дядя… Дядя…
Капюшон повертається, видирає з рук Вадима наплічник. Невдало. Від страху Вадим міцно його притискає до грудей. Валиться на коліна. Капюшон, ще раз смикає. Марно. Присідає. Б’є долонею по вуху. Вадим лише гикає у відповідь. Заціпило з переляку. Це смішить Капюшона. По щокам Вадима потекли сльози. Чоловік обережно, театрально розстібає наплічник. Запускає руку, кривиться. Волога просякла потом футболка. Висмикує руку, нюхає. Лається і завдає розмашистого ляпаса Вадиму в друге вухо. Той падає на бік. Тихенько схлипує, обіймаючи наплічник.
Сергій повертається до тями. Пробуджений розгніваний бик. Ревить! З спотвореним судомою люті обличчям, рвонувся в атаку. З вереском, вождя ірокезів, слідом зривається Володя. Коротка сутичка. Жорстке побиття. Всі голи в одні ворота. Втоптали в землю.
Дали відхекатись побитим, порюмсати  Вадиму. Продемонстрували вогнепальну зброю. Таким чином забезпечили подальшу покору.
– Вставай плакса. – Капюшон пнув його зад.
Опір зламаний. Повели слухняних темними тупиками поміж закинутих гаражів. Тихо, мовчки. Напрямок руху задавався штурчками та поштовхами. Проникли крізь іржаві двері в гараж. Опустились в оглядову яму. В темряві пропхались крізь вузький коридор в якийсь бункер.
Клацнув вмикач. По центру приміщення затріщала жарівка. Тьмяна, помаранчева нитка в колбі.  Навіть це різко вдарило по очам. Полонених зштовхнули під стіну. Вадим нишком оглядівся. Бетонний бункер, півтора десятка метрів площі. Лавка, стіл, труби. Баста. Четверо. Лисий, Капюшон, Зверхник і Щеодин.
Вадим потайки схлипує. Голосніше. Заходиться тихим ревом. Мужики переглянулись. Посміювались. Лише небажання отримати нові травми стримувало Сергія від презирливої розправи. Вадик кинувся Лисому в ноги заскавулів.
– Дядя… Дядя…
Притиснув обличчя до коліна. Мужики стримано зареготали. Обличчя жінок кривило від огиди. Аня втягнула кров з розсіченої губи, плюнула в Вадима. Не сягнула. Це остаточно розвеселило захопників. Регіт відбивався від стін, загус в спертому повітрі. Розслабились.
Вадим провернув в руці дерев’яний предмет – явару. Кінці дерев’яної палички стирчали з обох боків кулака. Встромив один кінець Лисому між лобковою кісткою та стегном. Зачепившись так, підняв на цьому упорі своє тіло. Від болю Лисий захрипів і трішки осів. Вадим виріс за його спиною, підштовхнув його коліно своїм – вивів з рівноваги. В короткому розмаху всадив явару в око Лисому. Яблуко лопнуло, пропускаючи дерев’яний стрижень в мозок. Водночас лівицею вийняв пістолет з-за поясу Лисого.
Регіт обірвався. Тіло Лисого в тиші перелетіло приміщення навалилось на Щеодного. Мить спантеличеності. Достатньо. Вадим присідає, хилиться у бік. Стволом з розмаху б’є Капюшона в коліно. Чоловік скрикує, подається до переду і спіткнувшись об Вадима валиться на нього. Зверхник вже цілить, але не стріляє, заважає тулуб Капюшона. За зволікання отримує три кулі в живіт.
Щеодин вивільняється з-під трупа Лисого. Підіймається на коліно. Цілить. Вадим пускає зброю, вхоплює Капюшона лівицею за передпліччя, перекидає правицю йому через потилицю, встромляє явару під мочку вуха. Кидок з партеру. Вже непритомне тіло Капюшона накриває Щеодного.
Змістившись Вадим захоплює протягнуту, озброєну руку. Плавно, направлячи від себе, згинає в лікті та кисті, вивільняє зброю. Різко випрямляє та вивертає руку. Нахиляючись мало не до падіння, виволікує чоловіка обличчям вниз. Різко змінює свій напрям руху і на протиході ловить лівицею його голову, фіксує до підлоги. Правицею вбиває явару в скроню. Гидкий, липкий хрускіт. Щеодин – труп.
Швидко розвертається до Зверхника. Обеззброює. Перевіряє – ще живий. Замислюється над ним.
Зверхник тяжко зітхає. Вадим лагідно гладить його по щоці. Той намагається щось сказати. Вадим ніжним жестом прикрив йому уста. Похитав головою. Прибрав з чола спітнілі пасма. Ласкаво поцілував у скроню. Піднявся.
– Сядь, лярва! – гаркнув помітивши рух Сергія.
Погрозив йому дулом пістолета, немов вказівним пальцем:
– Но-но.
Підняв з підлоги обидва пістолети. Скинув непритомного Капюшона з Лисого. Вилучив решту знайденої зброї. Поскладав на столі.
Аня порушилась.
– А.. Ва…
– Захлопнись! – розглядав добутий арсенал.
Поскладав акуратно в рядочок. Чотири вогнепальних, травматичний, два ножі (один складний), електрошокер. Облишив. Зайнявся непритомним Капюшоном. Звів йому руки за спиною, затягнув ременем. Взяв за лікоть. Чоловіка вигнуло, натягнутим луком. Заволік під стіну з трубами, полишив обличчям додолу.
Решта мовчки спостерігали за діями Вадима. Ще не усвідомили скоєного. Не переварили подій останніх семи секунд. Надто швидкий калейдоскоп. Надто різка зміна домінант. Перевтілень.
Вадим підняв свій наплічник, всівся на стіл. Дістав брудну майку, став ретельно чистити нею явару. Хмурився.
– Вадік. – Тихо покликала Аня. – Вадік.
Не чув її. Точніше не слухав. Оглянув дерев’яну зброю. Скривився. Марно старається. Так чи не так, а доведеться позбутись. Ласкаво погладив відполіровану, своїми долонями, поверхню. Зітхнув поклав на стіл.
Усі далі мовчали. Перевірив вогнепальне – всі заряджені. Взяв травмат почав оглядати. Вивчав принцип роботи.
Сергій отямився. Впевненість повернулась. Алкоголь та адреналін втратили владу. З’явилась розважливість.
– Так. Вадім. Давай я визиваю поліцию. – Припіднявся добуваючи з брюк телефон.
Вадим сумно спостерігав за його діями. Дочекався коли Сергій перенесе всю вагу на одну ногу. Вистрелив йому в навантажену литку. Ричання. Потім низьке, басове виття втрамбувалось в сперте, наповнене пилом бетону, приміщення. Сергій корчився поряд з розбитим телефоном.
Вадим хрюкнув, харкнув і сказав:
– А жмури? Шо з жмурами?
– Так ми все так і розкажем. Вадим. Вони ж бандіти. То самооборона. – Тихо, рівно, з паузою перед «Вадим» сказала Аня.
Жінка, що справді варта шанування. Вадим уважно на неї подивився. Із захопленням. Помацав шкіру між пупком та лобком. Холодно. Пристрасть згасла. Зате з’явилась повага.
Поряд налякано, в шмарклях, сльозах та слині гризла губи Валя. Лихоманково трусився, напівпритомний блідо-прозорий Володя. Вирячив очі, судомно хапав ротом повітря. Просто японський карась в кухонній дошці.
А вона, так м’яко, дивлячись в очі, з розстановкою акцентів… Вражає. Вадим широко усміхнувся.
– А давай. Визвем, розкажем. Про бравого Серьогу, сміливого Володю і плаксу Вадіка. Давай. Направду!
Зробив паузу. Потягнувся.
–… І от тут раз! Плакса взяв і всіх повбивав… – Подивився на Аню. Зморщив ніс. – Нє? Не клеється?
– …
– Не клеється!.. А давай ми ордена на Серьогу і Володьку повісим.
– …
– А! хулі! Герої! Захисники. Самооборона!
– Ти як Вован? Буш героєм! В газетку попадеш! Кримінальні хроніки. – Звернувся до Володі.
Мовчав. Боявся глянути на Вадима. По худому горлу кадик гепався свайним дизель-молотом.
– Серьога. А Сєрий. Візьмеш на себе три жмура? А пардон…
Голосний протяжний стогін, обірвав мову. Муки агонії Зверхника виривалися зовні. Стогін перейшов у завивання. Довго гнітив присутніх. Перетворився на храп. Вгамувався, засопів, час від час схлипуючи.
Вадим не продовжив. Поклав травмат, взяв мисливський ніж. Детально вивчав в тьмяному світлі тонкий орнамент. Дорога робота. Тонка. Красива річ.
– Ну так давай, – обережно починає Сергій, – просто свалим.
Вадим витягує з піхви лезо. Тік засмикав ліве око Сергія. Відчув, що щелепа затремтіла. Одразу опонував себе. Зусиллям твердо додав:
– І всіх ділов. Баста!
Лезо відточене. Голитись можна. Вадим крутив в руках елегантну зброю. Сталь холодила виглядом нутро. Сама просилась в м’ясо, в кишки. Тягнулась розтинати шкіру. Прагнула потоків крові. Омитись в червоних струменях. Пробрали дрижаки. Теплом налилась потилиця. Сховав лезо. Бр-р-р. Нашестя.
– Баста. – Підтвердив Вадим. – Це буде наша маленька таємниця. Правда Валя?
Валя глитнула і несвідомо кивнула. Просто реагуючи на звернення до себе.
– Секрет! – Продовжив Вадим. – І ми ніколи про це не будемо згадувати. Просто викреслим з пам’яті.
Сергій кивнув. Перевів погляд на Володю. Короткозорі оченята мружились, виказуючи складну роботу мозку. Нарешті сказане пробралось в щільно стиснуті звивини і Вова енергійно затрусив головою.
– І ніхто не зауважить зникнення чотирьох матьорих бандюків! Були жиґани, нема жиґанів.
Подивився в притул на Сергія. Той відвів очі.
– Гаражі. Яма. Бункер. Випадковість! – Продовжив Вадим. – Ніхто сюди ніколи не загляне. Ніхто не наступить на яйця охранніку стоянки. Ніхто не випасе твою машину. І ти не згадаєш моє ім’я з електрошокером в жопі.
Замовк.
– А що… А що робити?.. – проплакала Валя. Душилась тихими риданнями.
– Не знаю… – Вадим потупися на свої кросівки. – Не знаю.
Розтер долонями очі. В тиші жалюгідно стогнав Зверхник. Плач змішаний з хрипом. Нутро зсередини роздирало граблями болю. Горлати не вистарчало сил. Мука то вкидала його в напівпритомність то виштовхувала у пекло свідомості. Забулькотіло. Ротом пішла кров. Почав уривчасто хропіти. Моторошно, бридко.
– Та прибий ти вже його. – Рявкнула Аня. Жахнулась свого оклику. Прикрила рот долонею.
Хрюкнув, харкнув. Взяв пістолет, зліз с столу подав Ані руків’ям вперед.
– На.
Не ворухнулась. Чекав. Помітив рух Сергія. Той встромив очі в зброю. Закусив губу. Зауважив погляд Вадима і опанувався.  Вадик потиснув плечима передав зброю Сергію. Повернувся до столу.
Всівся, баламкав ногами.
Отямився Капюшон. Завалився на бік. Здивовано оглядав ситуацію. Зверхник знову надривно застогнав. Сергій навів зброю на Вадима.
– Ти так промажеш. Рикошетом когось зачепиш. Може і себе. Встань.
Капюшон витріщив очі. Затаївся. Заінтриговано чекав розв’язки. Вадим підморгнув йому.  Решта в схвилюванні не помітили вовтузіння під трубами.
Сергій з труднощами піднявся. Нога сильно боліла.
– Розстав ноги. Упрись спиною в стіну. – Наставляв Вадим, розглядаючи ошелешену фізію Капюшона.
– Правою рукою візьми рукоять. Вказівний палець постав на ствол. Лівою – обніми рукоятку знизу.
Зробив паузу, даючи можливість Сергію втілити настанови.
– Там тільки гачок натиснути. Не квапся. Не роби кіпішу. – Посміхався Капюшону. Отримав усмішку у відповідь.
Бандит починав розуміти гру. Облизав засохлі губи.
– Витягни руки перед собою. Ствол по лінії провідного ока. – Перевів погляд на Сергія.
Переконався чи все докладно добре виконано. Цівка дула зяяла прямо в обличчя.
– Ґуд.  Не треба цілитись в голову. Промажеш. В корпус. Кілька раз. Надьожніше.
Пістолет дещо опустився.
– Атлічно! Глибоко вдихаєш. Палець на гачок і плавно, з видихом тиснеш. Плавно.
Дивився прямо у вічі Сергію. Край ока захоплював широкий оскал Капюшона. Шумне втягування повітря. Загусла тиша. Затаївся навіть Зверхник. А може просто помер. Жарівка подала тихий голос. Обережно надбавила. Гучніше. Ще. Набрала потуги трансформаторної станції. Завила корабельним гудком. Оглушала Сергія. Тиснула фізично. Ревла. Волала.
Під натиском гулу приміщення завібрувало. Потім загойдалось – почали втомлюватись руки.
Дуло вимальовувало вісімку у просторі. Все з більшою амплітудою. Сергій не видихав. Крапля поту зависла на кінчику носа. Вольфрамова нитка випалювала очі. Крапелька зірвалась, бухнулась в пил бетону. Видихнув.
Простір розбив гучний, істеричний регіт Капюшона. Закашлявся, сплюнув і знову зайшовся в конвульсіях сміху. Сергій опустив втомлені руки. Лампа одразу вгамувалась. Стихла, потьмяніла.
Вадим забрав пістолет, пнув бандита в живіт. Капюшон змінив веселощі на важке ображене сопіння. Підійшов до Зверхника. Помер? Пульс? Баста. Труп.
– Слиш. Мужик. А мужик. – Відхекався Капюшон. Визначив домінанта. Перейшов до справи.
Вадим сидів нерухомо.
– А давай я куплю свою свободу і твоїх фраєрков. – Капюшон вишкрябався з-під труб. Вмостився сидячи.
Пауза. Вадим взяв свій наплічник за дно, витрухнув на підлогу решту вмісту. Кілька пачок купюр, щільно склеєних банківською стрічкою, підняли хмарку сірого пилу.
– У-у. Бля. Да ти буржуй! – Нещиро здивувався зв’язаний. – Ти тут небойсь, заначку в гаражикє ничєш, а? А тута ми. Нєудачно.
Не відповів. Косо зиркнув на Аню. Хрюкнув, харкнув.
– Тебе як обзивати, карсавчік? – Спитав Вадим.
– Льова. Красавчік Льова. – Підняв брови з німим, зустрічним питанням.
– Розкажи нам, Льова, правду. Розкажи нам про вашу програму. – Попросив Вадим, ігноруючи жест. – Ви ж не просто так нас в гості заманили?!
– Развяжи.
– Розказуй.
– Та хулі, там. Побалавались би, чуточку. Лисий, – кивнув на понівечений труп, – любітель таких развлєкух.
Льова широко шкірився.
– Взяли б ту шо побарзей. Рижу. Потєрзалі, поуніжалі. Пашарпалі слеганца… Так легонько, с чувством. Шоб бика подразіть. Раз’яріть скатіну.
Вадим дивився як міняється обличчя Сергія. Багряні плями побігли по щокам. Очі звузились, губи зблідли.
– Довелі б бичару до бєшенства, – Капюшон живо уявляв собі картину, риси обличчя пожвавішали, він явно отримував задоволення, – А патом зажалі би лютага звєря і напіхалі во всє дири. Хє-хє.
Льова коротко реготнув.
– Лисий любітель… Бил… Надругатся. Пожоще. А патотм і таво жолтого покрутіть нах.
Володя не реагував на слова. Йому було млосно. Тулився щокою до холодної стіни, намагався втримати притомність.
– Апасля такова спектакля, баби стают пакладістимі. Кроткімі. Поманіш. Пальцами щьолк, а она ужо вся стараєтся.
– Сядь, храмоножка. – Вадим байдужим голосом зупинив порив Сергія. Повернувся до Льови: – Ви б хоть роскладушку поставили.
Капюшон обвів поглядом приміщення, скромне умеблювання.
– Тута не для развлєкух. Тута дєловой кабінєт. Для пєрєгаворов.
Екзекуцій. Стало зрозуміле походження темних плям на стінах та підлозі.
– Развяжи. Рукі нємєют.
– Ну розв’яжу. А дальше?
– Погудім с дєвахамі. А потом я тєбє єщьо так два раза накіну, – Льова кивнув на пачки з банкнотами.
Капюшон облизав губи, щось згадав. Ця думка його розсмішила:
– Я та думаю, шо ти так свою торбу жал. Хітрий, плаксівий жук.
– А трупи куда?
–  В праходє, кришка. Люк каналі… – Капюшон осікся. Ляпнув зайве.
Вадим не стримав усмішки. Дуже доречно, Льова. Дуже.
Видобув телефон. У світлі його ліхтарика обстежив коридор. Припідняв фанерну кришку. Долинув шум потоку, вихопився неприємний запах. Спробував підняти масивну решітку. Миллион игровой клуб предлагает развлекаться на лучших игровых автоматах. В каталоге казино разработки мировых провайдеров – Novomatic, Micrjgaming, NetEnt, Amatic, Igrosoft, Belatra, Unicum и других.  Для удобства игровые автоматы распределены по категориям – популярные, новые. Предусмотрена сортировка по алфавиту. Игровой зал также содержит вкладку с играми казино и Live играми. Не піддалась. Задумався. А. Чорт. Побачив завіси. Потягнув з протилежного боку. Добре. Дуже, дуже добре. Залишив люк відкритим.
Повернувся назад. Його зустрів блискучий погляд Ані. Не відривала від нього очей. Тверда баба. Поряд тяжко дихав брудно-жовтий Володя, опираючись на скулену тремтячу Валю. Пригнічений Сергій розтирав травмовану ногу.
– Вадім. Вадімка, – проникливо, м’яко почала. Подалась трішки в перед. – То вихід. Ну…
Він глянув на неї. На гроші. На Льову. Довго дивився на бандита. Знову на неї. Знітилась. Капюшон підбадьорився. Відкрив рот, Вадим жестом руки спинив його.
– Давай Аня, потанцюємо.
Здивовані погляди.
– Ти ж інструктор, чи як там, правильно? По танґо. Ходи сюди.
Нерішуче піднялась. Ступила крок.
– Давай Льова, спой. Раз-два-три, раз-два-три…
– То вальс. – Пояснила Аня.
– Та похрен, хоть ламбада.
Взяв її за талію. Почали крутитись. Вадим тихенько приспівував:
–  Раз-два-три, раз-два-три…
– От скажи, Аня. – Почав не припиняючи танку, – Скажи. Може не треба було мені лізти. Плакати собі в кутку, а?..
– …
– Як тепер? Що робити?
Зачепили ногами пачки купюр. Одна з них залетіла під стіл.
– Не зважай. – не припинив руху Вадим. – То як?
– Просто підем. Скинем трупи і підем.
– А Льова? Льова живий. Бач усміхається. Сподівається. Купюри обіцяє. Багато.
– Вадім… – Лице витягла гримаса страху. – Вадім…
– А давай ти скиниш Льову в каналізацію. Живого. Або спочатку…
Сховала обличчя йому в плече. Збилась, зашпорталась.
– Е, е. Танцюєм.
Відновили кружляння. Сергій та Льова невідривно спостерігали танок. Ловили уривки фраз.
– Так буде чесно. Я буду в тобі впевнений. Запорука.
Аня підняла на нього очі. Дивилась в притул. Намагалась відгадати його думки.
– А Валя, Володя? Сергій? Ти в них певна? На всіх одного Льови не хватить.
Зелені очі розширились від жаху.
– Як ти думаєш вони збережуть нашу маленьку таємницю? Не зрадять тебе?
Аня глянула на знічену, посірівшу пару. Пройшли оберт. Знову поглянула. Повернула наляканий погляд на Вадима.
– Вадік. Вадім. Ти… Ти лякаєш мене.
– Можу не лякати. Можу просто піти. Розв’язати Льову і піти.
Аня озирнулась на Сергія. Спіймала його погляд. Лише на мить, дозволену круговоротом танцю. На мить достатню, що передати свій страх та відчай.
– Вадім, канчай. Зупинись. Вадім. – Закликав Сергій, але не поворушився.
Він міг лише просити. Не мав впливу. Не мав контролю.
Пара продовжувала крутитись.
– Я не хочу вам шкодити. Не хочу! Я думав. Я зараз думаю. Я шукаю вихід. Допоможи мені, Аня.
– Як? Як? Скажи як?
– Не знаю. Я не знаю.
Кружляли мовчки.
– Давай підем. Не розв’яжем і підем… – зашепотіла.
– Ти серйозно?...
– Давай оглушим і підемо. Викличемо поліцію… Внутрішні розборки…
– А хто викличе?...
Закусила губи. Збилась, зупинилась. Заплакала. Відвів її до стіни посадив. Продовжувала плакати. Сергій ненависно палив поглядом Вадима. Зате Капюшон приємно усміхався. Не знав про що домовлялись. Точно знав, що не домовились.
Вадим сів на стіл. Заплющив очі. Думав. Решта мовчали. Чекали.
Гучний стогін. Ревіння. Вадим, від несподіванки зіскочив з столу. Усі сахнулись. Зверхник ожив. Воскрес, курва. Випустив струмінь крові ніздрями та ротом. Сіпнувся та видав характерний звук. Спорожнився кишківник.
Хреновий я фельдшер. Подумав Вадим.
Сперте, наповнене пилюкою повітря заповнилось смородом. Запах в’ївся в очі, обпік ніздрі. Обличчя поморщились. Володя кілка раз голосно гикнув, конвульсивно струшуючись усім тілом. Виблював собі на коліна. Відсапувався. Валя відсунулась забилась в куток, ховаючи лице долонях. Володю вирвало ще кілька раз і він остаточно зімлів. Сповз по стіні на бік. В повітря додався новий огидний відтінок. Ставало нестерпно.
Вадим присів, зібрав пачки грошей. Поскладав у наплічник. Накрив затхлою футболкою. Ніжно оглянув явару. Просочене потом його рук, темне дерево. Кохану зброю. Сентименти. Зітхнув поклав у задню кишеню джинс.
– Вставай. – Наказав Капюшону.
Льова не зволікаючи, підкорився. Ворочаючись, став на коліна. З труднощами піднявся.
– Валяй, давай.
Вадим пропустив його в темний коридор. Льова впевнено закрочив.
Шум. Що за шум? Шум потоку. Різко зупинився. Якраз вчасно. На самому краю. Рвучко розвернувся і отримав удар яварою в сонячне сплетіння. Ухнув та провалився люк. Вадим хрюкнув, харкнув і кинув навздогін утопленику свою кохану зброю. Жодних сентиментів. Закрив решітку та кришку.
Повернувся в приміщення. Замружився, натягнув футболку на ніс. Ніхто не покинув свого місця. Так і сиділи втопивши обличчя в лікті та коліна, рятуючись від смороду.
В згущеному, огидному просторі гула жарівка. Вадим долучився, загуділи дуетом. Підійшов до столу. Взяв пістолет, уважно його оглянув. Прискіпливо, детально. Довго. Стягнув з лиця футболку. Висунув язик, поклав на нього ствол. Прикусив холодну сталь. Вказівний палець сповз на гачок. Глибоко вдихнув…
… Скривися, зморщився. Вийняв зброю з рота. Отруєне повітря обліпило горлянку, піднебіння, ніздрі. Хрюкнув, зло харкнув…
Обернувся. За його діями уважно спостерігав Сергій. Визирав з понад ліктів, що затискали ніс та рот. Вадима зацікавили його думки. Що там у тому погляді. Лють? Зневага? Огида? Зверхність? Зло? Презирство? Ненависть? Не міг розібрати. Якість складні, змішанні відчуття охоплювали Сергія. Одне читалось явно. Однозначно.
Нетерпіння.
Давай! Давай! Чеканили, кліпаючи повіки. Ну! Не зволікай! Горіли зіниці.
Вадим підняв пістолет. Добре. Добре, не зволікаю. Приклав ствол до губ. Довгим поцілунком присмоктався до цівки дула. Очі Сергія спалахнули. Вадим чмокнув,  випростував руку. Вистрелив.
Сергій не встиг збагнути, що сталось. Вогонь тріумфу, звершення очікуваного, так і застигло в його єдиному вцілілому оці. Завалився.
Аня зригнулась всім тілом і ще глибше втопила голову колінах. Не міняючи пози, лише перемістивши руку, прострелив їй потилицю. Валя пронизливо завила в куточку. Перейшла на судомне схлипування. Прикінчив оббльованого, непритомного Володю. Присів поруч з білявкою.
Ласкаво погладив її по голові. Прибрав скуйовджені пасма з щоки. Заклав за вухо. Дівчина вивільнила налякане обличчя. Боязко глянула на Вадима. Тяжко дихала.
– Ти вагітна? – спокійно, м’яко спитав. Лагідно теребив мочку її вуха.
Валя кивнула. Глитнула. Вадим похитав, з розумінням, головою. Від неї вперше не несло алкоголем. Причину він вгадав одразу, ще на стоянці. Зараз лише усунув сумнів.
– Шкода. Вельми шкода.
Встав. Відступив на крок. Випустив останні дві кулі її в груди.


ТРАВЕНЬ

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін , 15-05-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78743600845337 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …