Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48803
Рецензій: 93524

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Другим небом Частина 5 Коридорами тиші

© Інра Урум, 09-05-2021
       Грубі томи довідників, в синіх палітурках робочі журнали, розсипом аркуші й складені в кілька разів мапи, багато мап: розсуваю столи, визбирую все паперове; набиваю тугими стосами в каркас з-під системного блока на підвіконні, згори кладу дошку, на неї – ще стоси. Ламаю поличку, встромляю під папір так, аби поміж стосів лишився вільний клаптик вікна, наставляю туди автомат, є – чудова бійниця. Роззираюсь – що ще такого зламати, чим опорядити друге вікно: засклена шафа при вході – надто велика, два столи – теж непридатні, лишається тільки сміття – купа дрібного непотребу, і великі панелі пультів під стінами: пульти легкі й не так щоб закріплені, але кабелями ідуть глибоко в мур – не видереш, пробував.  
     Творча гарячка, типові симптоми: треба ще, треба більше матеріалу; виходжу у коридор, роззираюсь. Другий поверх уже поділили: по лівий бік – кімнати не ключові – вікнами дивляться в поле, звідти чекати хіба уламків при обстрілах; в кабінетах праворуч кожен собі застовпив вікно-друге, барикадуємо. Поруч з моїми двома, через простінок вікно, мимохіть посміхаюсь, обладнав собі Льоха – серйозно, це гріє – Льоха у нас з кулеметом, а це дорослий калібр плюс три короби, в сумі – півтищі патронів: тепер в разі чого ця потуга буде у мене під боком.
          Кімнати ліворуч – відчиняю одні за одними двері – в кожній – комбінації тих самих шаф і столів, і у кожній підлогою, від кутів до середини, прибуває сміття – осінь речей – коли майно все ізблякло, втратило сенс, будь-яку вартість – перестало бути майном. Заважає, розсуваю ногами; в шафах визбирую те, що може придатись.. Хлопок, гучний в скомпресованій тиші. Завмер, веду головою. Ні, видихаю, все окей – то двері, у коридорі: значить поверхом, окрім мене, хтось іще ходить: кімнати пусті, цілих вікон – не те щоб – віє протяг, і варто комусь не причинити дверей, як за пару секунд будинком – не відрізниш – гупає так, наче поруч приходить снаряд.          
          Наростає сквапливий тупіт. Прочинилися двері, заглядає чиясь голова: впізнаю худе смагляве лице – старий знайомий; в котрійсь із кімнат цього ранку ми вже перетинались; роззирається: теж в активному пошуку. Тутешні всі, це вже я в курсі – із 95ки. Ще є Правий сектор, веселий народ, але – прийшли-пішли, довго у нас сидять. По імені досі не знаю нікого. І не певен, що знатиму: мені й пару обличь затримати в пам’яті – та ще задача. А тут – людину побачив, перекинувся словом, відвернувся і все – врізнобій, усіх відтінків тактичне вбрання, із плям складені кітелі – один кітель зник, другий зайшов – розгрузки, кітелі, каски, кітелі знову – кітелі, кітелі ще, чорні в’язані шапочки, й сонний, якийсь притрушений вираз – на обличчях у всіх, не відрізниш.
          Ми – інша справа – навіть після дороги серед місцевих сяєм як свіжа покупка: щойно доправлені, в класній обгортці – новий піксель на складах тільки з’явився, і ми тут такі – уніфіковані, в світло-зеленім, мабуть, що перші: однострій за останнім писком статуту, однаковісінькі каски, правильні, майже, корсари; в доважок, у декого, бонусним шиком на стегнах – утикані ВОГами, ребристі важкі бандольєри. Лиця під касками, минув всього день, як і в інших – притрушені; цього ще не помічаєм.
         Знову тиша – нас тут купно зо два десятки – і майже весь час стоїть тиша; поки коридором хтось знову не пробіжить, знов не гримнуть десь двері – справжній будинок сраної тиші, зачарований заклад – весь час на одній нескінченній перерві – знов іду пустим коридором – десь за якоюсь стіною, сам ледве вірю, тепліє вогник, таїться життя – воно є, має тут бути і, рано чи пізно, скипить, розіллється. Поки цього вже задостатньо, аби зараз ніхто і нікуди не потикався. Ага, оці ось папери, згрібаю, мені знадобляться; тут, наче, все; переходжу в наступну кімнату
          Зазираю до іншої шафи.. Отже, що відомо іще: головним тепер Саня, теж – з 95-ї, жодного разу не офіцер, але саме він тут тримає зв’язок: через пошарпану рацію щось передає, щось вислуховує і, в разі чого, –  так, тут вже я лазив – вкотре на очі трапляє кимось забуте стареньке посвідчення: запилена синя обкладинка, невиразні печаті – Саня, в разі чого, просить підтримки вогнем; кеп, з половиною наших людей – босоніжок,  маленький, жіночий, що він тут робить? І чому тільки один? – кеп наш лишився у першій будівлі; якось вже так повелося, що офіцерів, отак, аби поруч, ніколи й немає. А, ось і другий, відкладаю босоніжки убік, піднімаю своє.
          Коридором вертаюсь до двох своїх вікон, складаю на стіл важкий оберемок паперу, одразу знаходжу нову заковику – одне вікно я вже обладнав, у сусіднього скло, тільки зараз збагнув – досі ціле, проблема: скло явно тут зайве – якийсь час тупо дивлюся на шибки, тоді на свій калашмат, тоді знов на вікно – ну хто стріляє крізь скло? Чи стріляють? Просто розбити? Вже зламав якусь пару поличок, але все одно не настільки ще в темі, аби так просто трощити усе, що в даний момент заважає. Роззираюсь. Замахнувся – сорі, вікно – дулом тикаю раз, потім ще – на диво якісний європакет: знов ударяю, в одному місці скло подається, брязкають скалки, більшість шибки лишається цілою; переводжу подих – все так неправильно, так по-дурному і, головне, надто гучно! Дуло в’язне в застряглих уламках. Висмикую автомат, від скла на компенсаторі й дулі бачу глибокі, аж білі порізи й враз розумію всю недолугість щойно набутого власного варварства – таке роблять прикладом, не вистачало ще дуло зігнути, з мене станеться – скло товсте й від незграбних ударів спочатку тільки пружинить. Знов роззираюсь; добре, що я тут один. До кінця доводжу роботу прикладом і вперше жалію що він у мене складний – металевий, і для певних задач просто занадто легкий, але скло піддається, потроху сиплеться вниз. І, головне – знову прислухавсь – на шум ніхто не приходить, за вікном – теж висить сконденсована тиша.  
           Од вікна відступаю углиб, прикидую – чи не краще буде стріляти десь звідси, наприклад, напружую всі свої тактичні уявлення – з-понад столу, соваю стіл, приміряюсь, роблю кроки взад-уперед і швидко зашпортуюсь у смітті під ногами – так не годиться, знаходжу щось схоже на віник, мету, згрібаю до купи; нагинаючись, раз по раз – ледь не сміюсь – гублю, як дитя, один магазин: розгрузка на броніку для магазинів має три окремі кишеньки, і наднормовий четвертий – ну, куди його ще, втулений в одне відділення з іншим, весь час витикається, пада. Совка не знаходжу – немає совка, ламаю картонку, допомагаю собі руками й швидко ріжусь об – ну не йоб твою воїн! – скалку з вікна. Розгинаюсь; у шафі, бачив раніше, має бути пляшечка з йодом. Перемотую палець, з кутка кімнати дивлюсь на те, що видно там, за вікном: багатоповерхівка, там кущі, тополині алеї
           Всередині, тут – гуп, знову гупнуло; ні, не двері. Знову – гуп-гуп, зачасто для наших дверей. В дивний спосіб нагадує падання крапель – кожен новий обстріл тепер, перші розляпані цятки, як початок раптової зливи – наче все одразу усім зрозуміло, цяток більше, мережать – крап, сірий порох, і все одно не знаєш за що першим хапатись. З нижнього поверху підказкою долітає коротке  –До бою! Хвилі ударів вже розходяться стелею – починає гупати зовсім десь поруч. Ноги скеровують рух раніше за думку, виносять у коридор; інші вже тут; навколішки падаю поруч із кимось, під броніком в такт до приходів стриба жабкою серце, намацую запобіжник на автоматі – є, друга рука лізе в кишеню по сигарети, знаходжу льодяник – льодяник до рота, обгортка летить на підлогу, поправляю ще ремінь через плече – готовий, чекаю, як всі, невідомо на що

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Dj. Djojz, 22-05-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Шепітко, 13-05-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Natalka Myshkevych, 12-05-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7883358001709 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …