Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2658
Творів: 49560
Рецензій: 94099

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Урок української

© Юрій, 21-05-2007
УРОК УКРАЇНСЬКОЇ

- Тату,  тату,  - вгадай, ким я хочу бути, коли виросту? – питає  у батька шестилітній Костик із з”їхавшим на праве вухо  козирком чорної бейсболки з надписом „Hard rock”.
- Не знаю, - неохоче, без бажання навіть думати про майбутнє сина, відповідає той.
Батько, тридцятидвохлітній Євген Ругаль, тільки після роботи,  втомлений і дещо сердитий, від чого зсутулився більше звичного. Мало того, що з  порога  жінка відправила його до магазину:  почала варити борщ і забула,  що в неї солі мало,  - та ще й наказала дитя  із  садка забрати.  От і тьопай туди-сюди півгодини замість того,  щоб відпочити.  
„А що вона,  питається, цілий день дома робить, - заводився він.  - Покрутилася б як я,  за "баранкою" автобуса, та ще й на 149-му маршруті через центр міста, то знала б. Треба її кудись на роботу вигнати. Велика біда - по спеціальності не може влаштуватись.  Хай он, іде на базар петрушкою торгує, хоч якась користь - сіль не забуватиме купувати та й зелень свіжа дома буде".
         - Тату, ну подумай, - заглядало примруженими карими оченятами дитятко через скособочений картуз заокеанського фасону, від чого обличчя набувало додаткової хитрості.
         - Космонавтом, чи що, - буркнув Євген перше, що прийшло в голову.
         - Ні, не вгадав, подумай ще, - настоював Костя.
         - Ти мені краще першу букву скажи,  на що воно починається, - запропонував батько, щоб спростити задачу.
         - На букву "у", - з надією, що татусь не зразу, але все ж вгадає мрію, промовило дитя.
         - А-а, учителем - подобрішав старший Ругаль і розстебнув зразу два ґудзики на  синьо-малиновій смугастій, зім’ятій на спині сорочці, підставляючи легенькому вечірньому серпневому вітерцю і сонцю не лише малозагорілі груди, а й верхній кут такого самого білого і теж волохатого живота.
         - От і ні,  кимсь іншим, - Костик був радий, що гра продовжується, - ну, як ти думаєш?
         „Хто ж це може бути?  - замислився батько. - На "у", що воно таке?  У-у-у...  уролог. Та ні, звідки він це знає в шість років, і що це за професія в пісюнах колупатися, хіба, що для "голубих", а цей ніби нормальний,  хоча хто їх знає в такому віці, що з них виросте; навигадують дурниць, а ти ламай голову. У-у.., ук.., ул…, укладчик, уладчик – це щось російське і мені самому незрозуміле. Ким  це він буде? Давай по буквам. Уролог був, далі ура..,  уро..,  о!  Уродом,  ублюдком.., - понеслись безгальмові думки. – Може не треба так про сина? – злякався їх батько. – Але ж хіба хтось чує, хтось знає, що я тут думаю. Це  ж про себе, всередині думається”, - заспокоїв він сумління.
„А взагалі я люблю синочка. Правда, не завжди хочеться гратися з ним, особливо, коли я після роботи, а воно докучає дурними питаннями. Та й справді невідомо, ким він буде; роби-роби на нього, а ну, як уркаганом-наркоманом стане, а я з ним тут сюсі-пусі, Костик-котик? Ще одна, так би мовити, професія на "у" - урка, та цю він точно не повинен знати.  А ну, ще раз – уа, уб, уб.., убивця? О ні, дурне тільки в голову лізе.   Що він придумав, невже дитя  знає таке, що не знаю я?” – засумнівався батько.
„Цікаво, а про яку професію мені мріялось в його віці? Ні, не згадаю, - мимоволі найшли спомини на Євгена. – Пам’ятаю, десь в середині школи хотілось бути комбайнером, сільськогосподарською робочою елітою. В подільському селі, де ріс,  дітям в такому віці було вже не до розваг – одна робота, як не дома, то в колгоспі.  В кінці школи надумав  кинути цю вічну сільську працю і побачити дивні світи – стати моряком. Та все вийшло простіше: курси водіїв у Шепетівці, армія, служба в місті біля моря, де  оженився, чи оженили?.. Хай там як, але жалкувати нічого. Лариса – не красуня, ще й на два роки старша, але і душею добра і по господарству справна. Можливо б, їх випадкове знайомство – він „кастрюлив” на службовій машині в місті, вона „голосувала”, підвіз, домовився зустрітися, звісно, солдату гуляти хочеться – не залишило іншого сліду в житті, окрім спільного фото в „дембельському” альбомі  на фоні салатової „дев’ятки” із військовими номерними знаками, якби не її батько. Старий „морський вовк”  зразу зрозумів як переконати подільське ягня. Вистачило і б двохкімнатної  квартири, але коли він пообіцяв Євгену влаштувати в мореходку і в „загранку” відправити та ще й на одному з ним судні, де він був стармехом...  Чого ж не женитися? В квартиру вселялися втрьох, Костянтин Євгенович сплутав  карти батькові і змусив змінити морські рейси на автобусні.  А зараз ще й мозолить мізки своїми загадками,” – сердитість поступово проходила із-за мимовільного поринання  у немутне минуле, з  якого люди завжди виринають лагіднішими.
„Остання спроба і серйозно. Уг.., уг..., угорець. Так, далі. Уд.., удмурт, узбек. Перейшов на національності, а не на спеціальності. Може тоді українцем, - зажевріла гордість. –  О, є ще уругваєць і уельсець, ніколи б не згадав такого. Добре, якби українцем. Я ж спеціально і принципово розмовляю з ним рідною мовою, віддав в українську групу в садочку, бо в цьому місті все по російському. А мені хочеться, щоб зі мною, з моїми батьками, з моїм родом моє дитя говорило однією мовою. Жінка не заперечує, її батьки теж, хоча самі місцеві. Кажуть: „Хай учиться. Від навчання дурнішими не стають”. Я теж  добре учився. Хорошистом  закінчив школу. А взагалі справжня моя мрія, про яку нікому і ніколи не казав, бо вона нездійснена, стати юристом. Це вже  в армії  вона з’явилася, коли побачив, хто і як в місті гроші заробляє, і до кого яка повага. О, дивись, „ю” це  те саме „у” тільки з „й”. Значить, є щось у нас спільне  з синочком,” – думки про жінку, яка як справжня морячка, переконана, що гроші повинен заробляти чоловік, а дружина хазяйнувати; про сіль, аж три пачки (в докір) якої разом з двома пляшками пива хитались в кульку в такт Євгенових кроків, відлетіли  позаторішнім листям, остаточно розправивши сердиті кутики губ і скособочені плечі.
„Що ж воно таке?..  Уж.., ує.., уй...ул.., улан, ум.., ун..., унтер-офіцер, убозівець. Ого, - дивувався  власній ерудиції водій, - куди занесло. Це теж не по ньому мундир та й нічого доброго в тих казармах нема, а мафія в погонах нам не треба. А ну, ще спробую. Ур.., ур.., - це вже в мене в животі мабуть бурчить, - що там є їстівного на  „у”? Урюк, устриця,  уха, узвар буває... І хто ж це з нас буде урюк?” – разом з апетитом прокинувся справжній  інтерес у Євгена до відгадки.
- Здаюся. Давно такий урок мені не задавали. А є  інші букви в твоєму кросворді? – з повагою до меншого поцікавився старший, чухаючи місце, яке вуркотало.
           Костянтин, здивований тривалістю, а тому і серйозністю батьківських роздумів, відчувши торжественість моменту, гордо заявив:
          - А я тобі все слово скажу,  тату.   Я хочу бути учьоним.
           - Ех,  ти,  - посміхнувся Євген Ругаль,  - не учьоним,  а вченим або й ученим, теж  правильно.  Українську мову треба вчити. І чим ви в тому садочку займаєтесь? – він зняв бейсболку, ніжно, як зміг, потріпав волосся на голові  у хлопчика стомленою рукою, і надягнув кепку правильно.
            „А я ці шиплячі і не перебрав толком, обмежився учителем, але Костя який герой, дивись, академіком стане. Даремно гидкі думки чіплялися. Це все від втоми, від роботи, - справедливо докоряв батько собі. – Тільки б Котик добре вчився, а я вже якось зароблю, і родичі допоможуть, і жінку, хоч і в приймах живу, колись переконаю на роботу вийти...”
          На душі у Євгена стало просторніше і веселіше не тільки від  власного знання рідної мови, устремління дитини до науки і  зовсім розхристаної сорочки, а ще й тому, що вийшовши з сином з ліфту на своєму сьомому поверху, потрапив у завбачливо відчинені двері квартири, за якими парував свіжий борщ, його улюблений – зелений із свіжого щавлю,  перекип’ячений разом із сметаною, зажаркою по-сільському на шкварках та з крупно покришеними раніше звареними яйцями. Дружина їх виглядувала і чекала...  

                                                                                                                             Ю.КОВАЛЬСЬКИЙ
1998 рік.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Oles Olen, 30-07-2007

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© О.Гринишин, 13-06-2007

А я люблю психологічне письмо.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Люся Українка, 30-05-2007

[ Без назви ]

© кость, 24-05-2007

Не останівка, а зупинівка!

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© , 22-05-2007

А де план-конспект уроку? :)

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 22-05-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.95598411560059 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …