Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48804
Рецензій: 93524

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Школа фей на карантині

© Тала Владмирова, 28-04-2021
Одного не дуже доброго дня Школу для малих фей закрили на карантин.
Такого ще було від дня її заснування. А школі ж було не менше років, ніж чарівному лісу, де її побудували на найбільшій галявині. А самому лісу було так багато років, що їх могли порахували лише найстарші учениці, та й то найпильніші.
Та що поробиш, як до чарівного лісу завітала лиха недуга? Взагалі, у фей ніколи не буває нежиті чи кашлю. Однак, казали, що ті, хто захворів, втрачав магію. Тож ніхто не став ризикувати здоров’ям дітлахів, і їх відправили по домівкам.
Як пояснила вихованкам директриса – прекрасна, але сувора пані Розалія, – малі феї мають не сумувати, а пишатися тим, що вони такі особливі. Хай їй ще й небагато років, та вони мають впоратися із справжнім дорослим випробуванням.
Бо карантин – то аж ніяк не канікули: усі школярки продовжать вчитися, лише вдома, а з учительками спілкуватимуться за допомогою чарівних куль. Тож їхнє найперше завдання – не хворіти, а ще – щодня пильно слухати вчительок і виконувати всі-всі завдання.
А на тих, хто зробить усе як належить, після завершення карантину очікує винагорода: їхні зображення  з’являться на почесній стіні школи, де до цього дня висять портрети лише найкращих учениць.
Не всі мами-феї зраділи тому, що тепер їхні доні будуть навчатися магії вдома. Бо карантин чи ні, а обов’язків дорослих ніхто не відміняв.
Якщо феї не працюватимуть, то хто вмиватиме квіти росою чи розчісуватиме деревам гілля, сплутане вітром? І хто перед світанком начищатиме до яскравого блиску притомлені зорі? А якщо ніхто цього не робитиме, то у світі стане менше краси. А якщо стане менше краси, то як світові долати важку недугу?
Але якщо дорослі феї будуть працювати, то хто слідкуватиме, щоб малі вчилися як слід? Бо деякі малі феї зраділи, що не треба вставати рано до школи, то раптом вони не будуть пильними на карантинних уроках?
А от Ліщинка щиро засмутилась тому, що не буде ходити до школи: там же стільки цікавого! А вдома не буде ні однокласниць-подруг, ні цікавих уроків, ні чарівного журналу, який щоразу весело сміявся, коли вчителька ставила комусь найвищу оцінку чи сумно зітхав, коли якась учениця погано знала урок…
А буде молодша сестричка – Сонечко, яку треба глядіти й яка весь час крутиться під ногами. То були неправильні думки. І Ліщинка добре це знала: навіть її платтячко, схоже на пелюстки волошки, зблякло від поганого настрою.
Насправді, у неї – гарна сестричка. Сонечко щиро вірить, що Ліщинка – майже доросла. І дуже любить гратися в школу: сумирно сидіти поруч із ляльками за своїм дитячим столиком і намагатися правильно відповідати на всі запитання сестри. А Ліщинка може бути дуже-дуже вимогливою вчителькою.
Але чогось зараз грати у школу зовсім не хотілося. Ще й на вкритому ластовинням кругловидому личку Сонечка тепер не було звичної усмішки: мама загадала їй поки що не гомоніти із сестрою й не пропонувати їй якісь вигадки, навіть цікаві. Бо навіть малим феям інколи не хочеться гратися.
Якби це сказав хтось інший, а не мама, то Сонечко не повірила б. А так навіть вона збагнула, що сьогодні – не дуже гарний день.
Тут треба сказати, що феї мешкають у чарівних будиночках. Хай ті й невеличкі, та через чари у них завжди вистачає місця й самим родинам, і багатьом їхнім друзям. А ще, в кожному такому будиночку в передпокої на стінці висить дивовижний прилад, що скидається на людський барометр.
Та в людському світі барометри сповіщають, яка погода буде завтра: сонячно чи дощитиме? А у фей вони вказують: «чудовий день», «дуже-дуже гарний день» і просто «гарний день». Є ще одна позначка: «не дуже гарний день» – це біля найнижчої риски. Але дорослі феї у чарівному лісі ще коли домовились, що треба прагнути, аби «не дуже гарних днів» було якнайменше.
Бо саме в такі дні до лісу намагалися пробитися неприємності й чвари та все-все зіпсувати. А зараз дехто із найстарших фей переймався, чи не приєднається до цих ворожих створінь ще й недуга?
Сонечко якраз стояла у передпокої й уважно розглядала диво-прилад, стрілка якого вказувала, що день – невдалий. Та вона була ще малою, то й не розуміла, наскільки все погано. Ще й не вміла довго сумувати. Тож вона раптом весело розсміялася. А щирий сміх феї, хай і малої, – то дивовижна річ.
Здавалося, навіть їхній будиночок збадьорився й сяйнув шибками так, ніби їх тільки-но вимили найкращою росою. А стрілка приладу відразу поповзла вгору й їй ледь-ледь не стало сил, аби досягти позначки: «гарний день».
І мама-фея, що якраз квапилась у важливих дорослих справах, призупинилась й пригорнула меншу доню й собі всміхнулась, хай якось втомленою. Їй раптом здалося, що сьогодні з її родиною все буде добре. Й ні чвари, ні тим більше недуга до їхнього дому не дістануться.
А розсміялась Сонечко тому, що раптом збагнула: якщо сестричка Ліщинка вчитиметься вдома, вдивляючись в чарівну кулю, то й собі збоку можна сісти. Обережно, щоб вчителька не побачила й не насварила. І вдавати, що вона – теж школярка.
А потім Сонечко таким чином навчиться всіх шкільних премудростей, тож стане найрозумнішою серед малих фей. А коли настане час і їй самій до справжньої школи йти, то вона вже все-все знатиме. Тож її вчителька весь час хвалитиме. А може, її навіть відразу до другого класу візьмуть! От як ту не сміятися від радості?
Але старшій сестричці чомусь не сподобався такий чудовий план. Вона побоювалась, що інші малі феї побачивши, що з ними «вчиться» мале дівчисько, почнуть хихотіти. А коли хихочуть над кимось, кому не весело, а образливо, то це – неправильний сміх. І користі з нього жодної, самі неприємності.
Та коли наступного ранку Ліщинка зодягла шкільну сукенку й сіла напроти чарівного шару, Сонечко кинулась перевдягатись. Вона так старалася, що за мить стала дуже схожою на справжню фею-школярку.
Ну хіба що ліва кіска була нижчою за праву, бантики чомусь не вив’язувались як слід, а на сукенку – майже зовсім-зовсім таку, як у старшої сестрички форма, прикрашали блисколиві зірочки.
Звісно, фея-вчителька, пані Хмаринка, добре вміє рахувати. Але раптом саме сьогодні, коли вперше дивиться на свій клас крізь великий магічний шар, випадково забуде, скільки в неї всього учениць?
Звісно, Сонечко й сама не вірила в таку вигадку. Вона лише хотіла зовсім трішки погратися в справжню школу, поки її не проженуть.
Та її не прогнали. Вчителька навіть усміхнулась такому завзяттю раптової учениці. І попросила сидіти тихо-тихо, а як це набридне чи стане складно – уявити, що для Сонечка вже почалася перерва, й піти гратися, але так, щоб не заважати сестричці.
Сонечко так і не зрозуміла, чого Ліщинка завжди казала, що в них вчителька ой яка сувора, але все одно її хвалить? І ні крихти не сувора! Гарна-гарна вчителька, хоч, звісно, не настільки, як Сонечкова мама. Тільки очі в пані Хмарнинки спершу були стурбованими, а потім – і зовсім сумними.
Бо всі учениці, навіть найпильніші, раптом збагнули, що вчитися отак, на карантині, то ой як нелегко. Здавалося б, хіба це складно, за допомогою чарівної палички перетворити намальовану квітку у справжню, хай на мить? Та малі феї вже так робили і навіть клас прикрашали, аби похвалитися перед мамами, коли ті на свято до школи завітали.
А тут спершу ні в кого не виходило намалювати справді гарну квітку, довелося перемальовувати знову й знову. Потім – як феї не розмахували чарівними паличками, ні в кого квітка не оживала. Ліщинка, якій видалося, що в неї – найгірший малюнок у класі, навіть не стала пробувати над ним чаклувати.
Та коли вона побачила намальовану квітку Сонечка (хоча, може, то й справді було Сонце чи просто візерунок із кіл та ліній), то здивувалась так, що випадково махнула над ним паличкою. І на дистанційному урочі майже з’явилась квітка, хай і трохи дивна, навіть сині листочки відділилися від аркуша (у Сонечка випадково зламався зелений олівець), але ні… Дива не сталося.
- Тепер так буде завжди? – спитав хтось налякано, й усі учениці змовкли, стривожено дивлячись на вчительку.
- Ну, хіба личить справжнім феям себе й подруг лякати? – дорікнула пані Хмаринка. – Звісно, що ні. Недугу переможуть, ми зустрінемось у класі, всі зрадіють щиро – й дива траплятимуться ніби між іншим, без зусиль. А щоб часу даремно не гаяти… Скажіть-но, що таке диво, не як у підручнику, а своїми словами. Ой, кажіть по черзі, не гомоніть! Не бійтеся, я всіх добре чую.
Усі пожвавились і почали розповідати вчительці про дива. Найкраще, звісно, сказала Ліщинка:
- Це коли докладаєш зусиль – і змінюєш світ на краще, хоч трохи. А тоді всі радіють, тож світ стає ще краще – і нові дива робити легше.
І пані Хмаринці ця відповідь сподобалась:
- От чудово! А давайте всі зараз поміркують, як можна створити справжнє диво от просто зараз, вдома. Відкладіть чарівні палички й подумайте, які речі у вас чарівні?
У Сонечка ще чарівної палички не було: вона ж бо не справжня школярка, хай і на карантині. Тож вона нічого відкладати не стала, а тихенько вилізла із-за столика і навшпиньках вийшла з кімнати. Ліщинка цього не помітила: вже назвали чарівні барометри, двері, що самі розчиняються перед гостями, квіти, що змінюють колір під настрій господарів… Невже їй нічого сказати буде, як до неї черга дійде?!
Та Сонечко з’явилась знову, притягнувши із собою… великого віника. Ось тут всі, хто побачив такий «чарівний» предмет, засміявся. Але мала не образилась:
- Але ж як підмітаєш – то стає чистіше, а отже, краще! І мамі не треба тоді прибирати й втомлюватись, бо в домі вже чисто. Значить, як прибираєш –то теж диво, от!
І сміятися раптом усім стало незручно. А тут ще й вчителька збадьорилася:
- А що, юні феї, давайте й ми отак усі дива поробимо з віниками чи посуд помиємо, а потім – знову до навчання. Побачимо, як у нас із вами тоді справа піде.
Малі феї хоч і здивувались отакому уроку, слухняно взялися до прибирання. А що віник для Сонечка був таки був завеликим, то Ліщинці довелося їй допомагати. Та в них разом чудово все вийшло.
А потім увесь клас зібрався перед чарівними кулями, вчителька дозволила ученицям трішки похвалитися, скільки всього вони встигли зробити. І запевнила, що вони – справжні чарівниці, мов дорослі феї.
А потім виявилось, що карантин – не завада для навчання й що перетворити намальовані квіти на живі зовсім нескладно.
Малі феї плескали в долоні від радості, що все у них виходить. Барометри задоволено поверталися на позначку «гарний день». І саме тоді дорослі виявили, що недузі не подобається гарний настрій: вона його боїться як найсильніших ліків та слабне від сміху.
А чарівний шкільний журнал, що лежав на столі перед феєю-вчителькою, й собі засміявся від утіхи. І напроти імені кожної учениці з’явився найвищий бал. А наприкінці списку в ньому додалося ім’я Сонечка, хай вона ще й замала для школи. А напроти нього – найбільша й найгарніше виведена дванадцятка.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Штепура, 15-05-2021

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 30-04-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.001011133194 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …