Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48796
Рецензій: 93520

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Соціальна драма

// Звіряче обличчя українського націоналізму. Кому це треба? //

© Іван Лузан, 21-06-2012
(або Як погубити Україну з нею ж на вустах)


Печальні речі відбуваються, друзі. Ще не вмерла Україна. Але цілком може. І, зважаючи на сьогоднішній стан речей, схоже, що «допоможуть» їй у цьому ті, хто найбільш голосно заявляє про свою любов до неї – українські націоналісти.
Я, безперечно, з повагою ставлюсь до націоналістів, хоча сам не є націоналістом. Мені близькі багато їхніх поглядів. Втім, бачення шляхів прогресу України у мене інакше. Там, де наші погляди збігаються я бачу сенс у співпраці. Все ж якась певна мета у нас є спільною. І тому мені все ж таки шкода дивитись, як націоналістичний рух не може вилікуватись від неадекватності, яка завжди помітна більше за все. Націоналістичний рух, маючи те обличчя, що дозволив собі створити в очах громадськості, приречений на загибель. Він або візьметься за люстрацію в своїх рядах, за перегляд своїх підходів до справи. Або загине під колесом історії. Під його загибеллю я маю на увазі істинний націоналізм, а не всю ту гидоту, яка буде під нього потім маскуватись (і зараз маскується дуже часто). Власне, метою цієї статті є як раз спонукання адекватних націоналістів до гігієни у своєму середовищі, що дозволить їм досягнути більшого в позитивному конструктивному напрямку.
Тепер про конкретику. Мотивувало мене на написання цієї статті багато що, але виокремлю два випадки. Почну з меншого, але дуже показового.
Є в Кривому Розі такий чоловік – Ігор С. (не розкриваю прізвища з міркувань коректності). Він націоналіст, причому, активіст. І нещодавно на сторінках однієї з соцмереж, де я зареєстрований, відбулась дуже показова ситуація. Прочитавши мій допис, в якому було в загальних словах сформульоване моє ставлення до радянської епохи, з яким Ігор С. був не згоден, він розпочав те, що, на його думку, мало б мене «виправити». Першим же словом його допису був матюк. Я попросив не матюкатися, пославшися на те, що націоналісти дуже люблять повторювати, що «матюки перетворюють тебе на москаля». У відповідь я отримав гору нового матюччя, без якого, як виявилось, зв’язати слова між собою у нього не виходить. При тому, що я написав одне-єдине речення про СССР і його керівництво в зовсім загальних словах, я встиг отримати на свою адресу все, включно з погрозами особистої розправи зі мною, а, може, і з моєю сім’єю. Скріншоти цієї переписки я виклав у соцмережі усім на огляд. Усі охочі мали можливість подивитись на абсолютно жалюгідну поведінку сорокарічного чоловіка, який досі не навчився ні розмовляти по-людськи, ні, тим більше, вести аргументовану дискусію. Одним словом, як це охарактеризував один мій товариш, це був дискусійний рівень скіна-нацбола, а якщо зовсім просто – недалекого фанатика. Ні аргументів, ні культури спілкування, ні банальної поваги до співрозмовника. Я вже мовчу про вагон і візочок граматичних та орфографічних помилок і про те, що для того, щоб у чомусь звинувачувати і переконувати, потрібно спершу дізнатись думку, позицію свого візаві, якою Ігор С. зовсім не поцікавився, зробивши, мабуть, висновок про те, що уже її знає з одного загального речення. Скоро має вийти моя велика стаття, присвячена радянській проблематиці. Але я пропонував Ігореві С. починати писати на неї рецензію вже зараз, оскільки, згідно його логіки, знайомитись з матеріалом перед тим як його критикувати, не обов’язково.
На превеликий жаль, таких людей дуже багато. І печалить більш за все те, що вони активісти. Поясню.
Наша країна не вирізняється, на жаль, своєю грамотністю стосовно ідеологій, політики, соціології, глобальної проблематики… Тому їй що ВО «Свобода», що КУН, що SN, що націонал-консерватори – одне і те саме. Націоналісти. І ореол у них спільний для пересічного українця. А ореол цей дедалі більше набуває образу звірячого і недалекого. Тому кожен адекватний націоналіст мусить контролювати ситуацію навколо себе в своїх лавах і запобігати появі та поширенню неадекватних елементів хоча б в рамках своєї розгалуженої системи. Іншими словами – лікувати свій ідеологічно-політичний організм. При такому логічному підході це убезпечить націоналізм, як ідеологію, від самокомпрометації. Я би хотів, можливо, тісніше співпрацювати з націоналістичним рухом, але якщо він має такий імідж, то співпраця маратиме і мій. А я не один такий, просто пишу зараз від свого імені особисто.
Вчіть своїх нерозуміючих друзів. Благо буде загальним.
Тепер друга ситуація, що остаточно мотивувала на написання статті. Це останній мітинг на захист української мови, що пройшов у Києві спершу біля Верховної Ради та Кабміну, а потім намагався відбутись і на центральних площах столиці 5 червня 2012 року.
По-перше, хотілось би спершу звернути увагу на, можливо, на перший погляд, дрібний момент, але насправді від дуже важливий і значимий. У християн є заповідь, що каже не вживати ім’я Господа даремно. Те ж саме хотів би порадити націоналістам, оскільки «Слава Україні!», «Слава нації!» і «Смерть ворогам!» уже викликають нездоровий порив закрити той рот, який це кричить. Кожен націоналістичний виступ, кожен націоналістичний концерт починається з горлового крику цих лозунгів. Кричать, як правило, не з щирих міркувань, а тому що чудово знають, що натовп поведеться на це і верещатиме у відповідь. Між тим, це вже більше схоже на гавкання, ніж на цілеспрямовані щирі пориви. Якщо ти невідомий і якимось чином дорвався до мікрофону, що треба робити, щоб звернути увагу на себе? Просто на все горло, набравши повні легені повітря, верещи «Слава Україні!» і «Смерть ворогам!». Успіх гарантовано.
І це печалить, оскільки таке бездумне вигавкування призводить лише до поганих наслідків з огляду на загальну ситуацію – ці лозунги приїдаються і стають попсою, буденністю, а, отже, втрачають свою цінність і силу.
Щось схоже було помічено мною і після матчів збірної України з футболу на цьому Євро. В метро їдуть п’яні брудні молоді люди з скляними солов’їними очима, які «співають» гімн України, кричать «Слава Україні!», свистять і махають футболками над головою на ескалаторах метрополітену. І коли я чую в їх виконанні «Ще не вмерла Україна», на жаль, доводиться констатувати майже протилежне – знову ж таки, ще не вмерла, але цілком може, якщо все так продовжиться.
Тепер про провокації і їх наслідки.
Як і будь-яку масу, націоналістів дуже вигідно використовувати тим, хто володіє знаннями про безструктурні способи управління і знається на психології натовпу, і в чиї цілі входить такий контроль. Розуміючим людям нескладно здогадатись, про що мова. Для тих, хто не в курсі, поясню дещо детальніше, але все-одно лаконічно.
Всі процеси мають керований характер. Нема некерованих процесів. Якщо десь щось стається – значить, це комусь потрібно. Завжди є причина. Так само як і наслідок. А кожна причина – теж наслідок чогось, що було до цього. Так само як і в нашій країні є влада, яка керує (точніше, думає, що керує) всіма процесами в країні, так і на глобальному рівні є влада, яка діє глобально і здійснює управління по відношенню до всього людства на планеті Земля. Справи у нашої матінки-Землі кепські, тому нескладно здогадатися, яка ця влада. Тож називатимемо її Глобальною Мафією. Ця Глобальна Мафія має інтереси і цілі в кожній країні. Для контролю над будь-якою територією, потрібен контроль над усіма різношерстно настроєними масами на цій території. Тому думати, що Глобальна Мафія фінансує, скажімо, Путіна, але не фінансує Зюганова – повна дурість. Для реалізації цілей потрібен потенціал всього обсягу населення території, тому потрібно підтримувати і фінансувати і правих, і лівих, і центральних, і будь-яких достойних уваги інших. Так само і в нашій країні. Людей у нас поки що ще багато, вони різні, належать до різних ідеологічних річок, але є фактор, який їх усіх об’єднує – тотальна безграмотність в питаннях теорії управління. Тому над кожним таким умовним стадом потрібно всього лиш поставити свого пастуха. Перераховувати всіх пастухів не буду, ви можете це зробити самі. А оскільки стаття про проблеми в націоналістичному таборі, зупинюсь саме на ньому. Я вже давним давно говорю, що націоналістичний рух використовують. Причому, це помітно настільки, що навіть придивлятись особливо не потрібно. Один із способів контролю над чимось – очолити це щось. Я не називаю того ж Тягнибока прямим ставлеником Глобальної Мафії. Це було б дурістю, зважаючи на рівень Олега Ярославовича. Але і Горбачов не був прямим ставлеником, а СССР допоміг розвалити. І Чорновіл не був, а Чорновола використали. І Єльцин не був, а його використали для того щоб знищити російську промисловість і вбити демографію. Так і тут. Це все ще той самий безструктурний спосіб управління: коли ви не кажете адресовано прямо – роби те, не роби того – а створюєте навколо людини таку інформаційну обстановку, коли вона сама починає робити те, що вам треба. Дуже яскравий недавній приклад такого впливу – Любий Друг всія України Віктор Андрійович Ющенко (він, до речі, вірогідно, до виборів воскресне з новою порцією казок з фірмовим прицмокуванням). Стосовно ж ВО «Свобода» – то інтерес тут дуже простий і зрозумілий. Це найбільш популярна і масова націоналістична сила в нашій державі, яка має в своїх рядах досить харизматичних людей, котрі можуть гарно поговорити зі сцени і навіть помахати кулаками. Це сила, з якою асоціюється в Україні термін «націоналізм» у пересічного українця. Тому інтерес до контролю над ВО «Свобода» очевидний. Тому представники «Свободи» та її керівництво мусить бути вдвічі пильнішим, ніж раніше до всього вищевказаного. Але цього нема. Нема і в помині. В рядах партії відбувається казна що. Кричали про люстрацію у владних колах України, а тепер доведеться її проводити у себе (звісно, якщо вважати керівництво партії щиро відданим тим ідеалам і світогляду, який вони сповідують, згідно їх слів). А коли в рядах партії відбувається казна що, то що вже говорити про простих прихильників. Я особисто знаю дуже багатьох молодих людей – активістів націоналістичного руху без якоїсь певної приписки до конкретної сили. Вони вештаються від партії до партії, від одного націоналістичного осередку до іншого, ходять на мітинги і правих, і ультраправих і дуже радикальних ультраправих, і будь-яких інших правих. Молодечий запал і ентузіазм дуже в пригоді справжнім закулісним хазяям ситуації. В потрібний момент партію, при наявній сліпоті її верхівки, очолить потрібна людина і поведе величезний шматок електорату в історичну клоаку. Іншими словами – залишить ні з чим. Розчарування. Чергове. Натовп це зрозуміє, але буде пізно. Без лідера натовп – ніщо. А сліпота партійного керівництва не дозволяє йому зрозуміти, що для того, щоб вас же, голубчиків, не лишили з носом, як то кажуть, – потрібно займатись культурно-просвітницькою діяльністю, а не лише кричати гасла в мікрофон, тим самим продовжуючи зомбувати і без того зомбований натовп. Якщо ж давати потрібну інформацію натовпу, він почне перетворюватись на більш менш думаючу масу. А потім, можливо, колись і стане українським народом. Люди, отримавши управлінські знання і маючі спільну чітко окреслену ціль, будуть в змозі і охочі самі контролювати те середовище, в якому вони перебуватимуть на предмет шкідливих елементів та новоутворень. Організм націоналістів буде самоочищатись (починаючи з низів) і не давати заразі, яка їх же компрометує, розповсюджуватись і завдавати шкоди. А керівництву тоді теж неповадно буде морочити людям голови безперспективним киданням гасел. Неповадно буде і покривати всю ту мерзоту, яка покривається нині. А може тому і не хочуть давати людям знання? Бо тоді і їх обличчя відкриються? Це питання. Бо є і ще один варіант – те, що у керівництва просто немає цих знань і нема розуміння того, що їх потрібно отримати самим і дати іншим. Інакше лишитеся з носом!
А на мовному мітингу 5 червня з імпровізованої трибуни від «Останньої Барикади» чергові бездумні заклики заставили натовп бекати чергову провокаційну кричалку: «Спасибо жителям Донбасса за Президента-пидораса». Провокативність його полягає навіть не в конкретному адресуванні Президентові, а як раз в неконкретних «жителях Донбасса». При чому тут жителі Донбасу? Ви ж самі кричали, що вибори були сфальсифіковані і не мав той Президент там такої підтримки… Ви ж самі кричали і кричите «Схід і Захід разом!» і «Мовний законопроект розколює країну!»… Так чого ж ви зараз допомагаєте її розколювати на два табори? Нащо провокувати Донбас? Нащо кричати що в Донбасі живе лише бидло? Ви поїдьте на Галичину подивіться. Я щойно вернувся з львівщини. Був на одному з музичних фестивалів, патріотичних, націоналістичних. Знаєте, яке саме популярне слово там було за два дні мого перебування? Слово «Блядь!». Ні, я не рахував спеціально. Просто, це було настільки ганебно очевидно, що не помітити було складно. Принаймі, мені. Західну Україну вважають охоронцем національної культурної спадщини, мови і так далі. А на ділі – бидла там не менше, ніж на Донбасі. Тільки це бидло говорить переважно українською, а не російською.
Але як і на Галичині, так і на Донбасі є абсолютно нормальні люди, які не причетні до того, що Президент заробив собі такий епітет. З епітетом цим можна погоджуватись чи не погоджуватись. Але ображати весь Донбас в цьому контексті – це ознака філігранної техніки зомбування одиниць і дрімучої тупості тисяч, які це повторюють, піддавшись на нехитру провокацію.
І насамкінець – про міліцію. На щастя, після мітингу мені довелось зустріти в інтернеті і декілька дуже хороших адекватних відгуків про цю подію. Зокрема і про провокації. От і справді – нащо зривати з міліціонерів шлеми, бити їх по голові, матюкатись на них, плювати їм в очі? Навіщо? Що це дасть? Ну потопчете з десяток стражів порядку, які виконують наказ, – що далі? Чисельність МВС у нас достатня, щоб вас усіх по автозакам все одно розмістити і вивезти куди потрібно. Що ви цим доб’єтесь? Чи добились подібними методами хоч хтось хоч колись хоч чогось путнього?
Зате така ваша поведінка дасть привід владі розробити законопроект про заборону масових зібрань, про більш жорсткі покарання за провокативну діяльність на мітингах, про розширення повноважень міліції, і таке подібне. Потім знову ж почнуться нарікання. А хто винен? А самі винні.
Ця моя стаття – привід і заклик подумати тим адекватним націоналістам, які, безперечно, у нас є. Допоможіть один одному. Інакше… кусати лікті – далеко не найприємніша справа…

18.06.12
Київ

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Чомусь розумію того Ігора С. ...

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Галина Михайловська, 22-06-2012

Зважена і розумна стаття...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 22-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© black3012, 21-06-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.745276927948 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …