Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48799
Рецензій: 93524

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Думки Пана Степана

Наше я бачене зором з чужини

© Василь Шляхтич, 22-07-2011
З розпадом СРСР і відновленням української державності деякі політики поспішили оголосити про
закінчення українсько-радянської боротьби. І марно група інтелектуалів-патріотів говорила, що боротьба
продовжується. Що без «десовєтизації» ми не тільки не побудуємо демократичну Українську державу, але й
можемо фактично втратити її, бо святим для українців символам нададуть чужого змісту. Чи не
найпереконливіше про це сказав Роман Дашкевич.
На жаль суспільство не дослухалося до їх слів. Десовєтизація (чи декомунізація) в Україні, на відміну від
деяких інших країн колишнього Варшавського договору, проведена не була. Відповідно, не була проведена і
люстрація.
Радянський істеблішмент та виплекані ним епігони, перебуваючи при владі, спотворили останню, зробили
все, щоб не відбулося ні осмислення і засудження комуністичної ідеології та злочинів тоталітарного режиму, ні
проведення українського національного відродження.
При цьому вони спиралися на всебічну допомогу, яка в цивілізованих країнах називається втручанням у
внутрішні справи суверенної держави, і нині вони спираються на ідеологічну, політичну, організаційно-кадрову
та матеріально-фінансову підтримку північного сусіда, оскільки їхні інтереси співпадали і співпадають. Перші
хочуть утриматися при владі, будь-якою ціною, другі – хочуть бачити в Україні псевдодержаву, яка входить у
сферу їх впливу.
Соціальна база, як показали парламентські вибори 2007 року та президентські 2010 року, для них
виявилася достатньо широкою. Зрештою, якщо умовно розділити українських громадян на: 1) власне українців,
2) креолів та 3) людей радянського типу, то голоси других визначили виборче українсько-радянське
протистояння у 2010 році.
Українці програли. Програли не тому, що совєти, які спираються на олігархів та Росію виявилися
сильнішими, а тому що частина українців маргіналізувавшись, солідаризувалася з креолами для яких совєтські
гасла були зрозуміліші, а значить, - привабливіші.
Нова влада діє старими радянськими методами, активно використовуючи силові структури: СБУ, МВС та
Прокуратуру України, при цьому лише іноді прикривається демократичними фразами.
Совєтський (проросійський) табір у Верховній Раді, який можна розуміти як «третю колону», складається
з компартії (російська партія), блоку Литвина (постсовєтська партія), Партії регіонів (постсовєтська російська
партія) та зневажених «зденаціоналізованих» постсовєцьких тушок.
Депутатів, які не ввійшли у цей перелік, не можна автоматично зараховувати до українського табору, бо
частину з них у парламент привели не політичні переконання, а бажання наживи.
В Україні відбулося зрощення великого капіталу і влади. Тепер великий капітал не просто формує владу,
залишивши купленому народу право легітимізувати їх вибір, він тепер сам влада і діє тільки собі на вигоду, а за
словами одного з класиків марксизму-ленінізму (К. Маркса), немає такого злочину на який би вони не пішли за
отримання прибутку в 1000%. Вона (т.зв. влада) не виражає інтереси українського народу, тільки свої власні. Ця
влада не спроможна в принципі провести будь-які реформи в державі, якщо вони не відповідають її
меркантильно-ідеологічним інтересам. Тому марна справа продукувати і передавати для неї різні сценарії реформ
чи розвитку України. Якщо там немає їх майбутнього, ці сценарії реалізовуватись не будуть.
Сьогодні ми змушені констатувати розрив національних інтересів і державних інтересів. Вони, на жаль, не
співпадають, і за визначенням сьогодення, не можуть співпадати. Національні інтереси зґвалтовані нинішньою
державою, владу в якій узурпували нащадки російських інтервентів та колоністів.
Отож у протистоянні українського і совєтського таборів вирішуватиметься доля України.
Політичні сили, що належать до українського табору можуть:
1) нічого не робити;
2) частково підтримувати дії совєтського табору;
3) співпрацювати повністю;
4) не колаборувати з совєтським табором, протистоячи йому у всьому.
Очевидно, що компромісні 2-3 варіанти можливі за певних умов, а саме, коли владний російський
совєтський табір :
а) буде діяти тільки в інтересах України;
б) відмовиться від совєтських способів політичної боротьби;
в) внутрішню та зовнішню державну політику випрацьовуватиме і реалізовуватиме на основі консенсусу.
Очевидно, що зазначені компромісні варіанти і їх цивілізована реалізація в Україні, неможлива за
визначенням, у силу історичних, ментальних, політичних та ідеологічних розходжень. Несприйняття совєтським
російським табором Української держави з її символами, перманентне насаджування російських цінностей,
2
шляхом гуманітарного і соціального терору фактично означає, що співпраця з ним є зрадою українських
національних інтересів.
Про це треба відверто і щиро говорити. При цьому треба мати на увазі, що час працює проти діючої влади.
Її підтримка, як показують соціологічні опитування, падає. Довіра до владних інституцій ще менша. Суспільство
відсторонилося від влади, атомізувалося, катастрофічно зросла на тлі тотальної корупції, правового нігілізму,
правоохоронної сваволі злочинність. Українці не вірять владі, а відтак, стороняться і бояться інститутів держави,
які з оборонців українського суспільства, перетворилися в каральні підрозділи сусідньої держави.
З уваги на це, на економічний та соціально-гуманітарний терор в Україні величезна чисельність українців
виїжджає чи бажає виїхати за кордон не пов’язуючи своє майбутнє з Україною.
Як бачимо, російська імперська мета «зачистки» українських територій від українського елементу, яка не
здійснилася впродовж принаймні останніх трьохсот років, успішно реалізується в ХХІ столітті в умовах так
званої «незалежної» і «суверенної» України.
Влада своїми рішеннями, риторикою, поведінкою, а головно, - практикою, - підкреслює свій зв'язок з
совєтським режимом, який 70 років жорстоко і методично нищив українство і який за ці роки українців винищив
більше ніж усі інші окупаційні режими до нього за 700 років. Від совєтського режиму ця влада успадкувала і
суспільну брехню, як спосіб розколу і фальсифікації свідомості, і спосіб побудови взаємостосунків з політичними
опонентами за принципом: «якщо ти не з нами, то ти проти нас. Якщо ворог не здається, то його знищують»
(М.Горький).
Для українців совєтська влада була чужою. Вона насаджена російськими багнетами і злочинами ВЧК-
ОГПУ-НКВД-КГБ.
Відновлена в 1991 році Українська держава є спадкоємицею УНР, а не УРСР. Маріонеткова УРСР
перервала у 20 столітті розвиток української державності, який заснувався на праві та правді.
Відновлюючи державу у 1991 році, ми хотіли, щоб вона створила умови для
розвитку українців і реалізації їх інтересів, для розвитку українства як загально-цивілізаційного
феномену. Іншим словами, ми хотіли зберегти і розвинути те, що нас відрізняє від інших націй
поряд з тим, що нас із ними об’єднує. Оберігати і розвивати ці відмінності, а значить створювати
умови для розвитку їх носіїв - основне завдання держави. За них ми відповідальні перед тим, хто
нас наділив цими відмінностями, маючи певний замисел. Внутрішня і зовнішня політика держави
мала б бути підпорядковані цій меті.
Але це не влаштовувало колишніх окупантів та колабораціоністів, які раптом перестали
бути володарями України.
Совєтський істеблішмент та його епігони, формуючи для себе соціальну базу, провели через парламент ЗУ
«Про громадянство України» відповідно до якого громадянами відновленої Української держави стали навіть ті,
хто її люто ненавидить, боровся і бореться проти неї, не визнавав і не визнає її. На жаль, українське суспільство
сприйняло цей закон, а відтак дало цим людям можливість формувати органи публічної влади, аж до парламенту
включно і використовувати їх у боротьбі проти українства і України.
Ця помилка мусить бути виправлена. Користуючись тим, що:
1) внаслідок уневажнення в неконституційний спосіб поправок до Конституції України 2004 року,
вся влада в Україні стала нелегітимною і не легальною на що однозначно вказано Венеціанською комісією;
2) нинішня влада хоче прийняттям нової Конституції закрити всі свої неконституційні не правові
дії,
ми повинні зараз поставити першочергове завдання відновлення легальності і легітимності влади,
перерваної більшовицькою окупацією, і що найголовніше, - відновлення логіки історичного розвитку
Української держави. Нова Конституція має відкрити шлях злому існуючої державної машини і формування
власне української демократичної влади, українцями, які є нащадками громадян УНР – українців та цілого ряду
етнічних меншин. Запровадження так званого громадянства по крові, як нещодавно зробила Угорщина, дасть
можливість сформувати нарешті український парламент - справжні Національні Збори, який сформує
Український Уряд. Усі інші бажаючі можуть стати громадянами через процедуру натуралізації, здавши екзамени
зі знань історії українського народу, його національних традицій, культури і мови, на лояльність до Української
держави.
Отож, ми маємо ухвалити рішення про відновлення української державності, зруйнованої совєтськими
військами. Провести десовєтизацію, декомунізацію, деколонізацію і люстрацію. Завершити політичну,
3
адміністративну, економічну, соціальну трансформації розпочаті українськими урядами в 1918-1920 роках,
виходячи з сьогоднішнього нашого розуміння, умов і завдань, які стоять перед Українською державою і
суспільством.
Цинічні спорудження пам’ятників в Одесі - катові українського народу Катерині-ІІ, Сталіну у Запоріжжі,
не знесення пам’ятників тоталітаризму в містах і селах відповідно до Указу Президента України, збереження
назв сіл, селищ, міст, вулиць, площ епохи тоталітаризму – це те, що поєднує сьогоднішню Україну з
колоніальною Україною у складі Російської імперії та з УРСР. Все це не дає їй розвиватися як ефективній,
демократичній Українській державі. Більше того, сприяє відтворенню так званого українця радянського типу, а
не патріота України. Саме таке завдання цілеспрямовано реалізовує сьогоднішня неоколоніальна влада.
Ми маємо відкинути цінності окупантів і культивувати свої. Жити відповідно до своїх
традицій, правди і права, а не відповідно до навязуваних ними законів.
«В своїй хаті своя правда і сила і воля». Власне саме у такій послідовності: спочатку своя
правда, яка дасть нам силу, що приведе до волі. Без своєї правди волі не буде. І демократії теж.
Україна відходить навіть від позірної демократії. Якщо влада під тиском суспільства провела муніципальні
вибори, щоправда перенісши їх і сфальсифікувавши волевиявлення громадян своїми діями, то вибори до ВРУ
вони проводити не хочуть – просто в неконституційний спосіб продовжили термін перебування і все. Тож
покладати надію на вибори в сьогоднішніх реаліях невиправдано. Їх виплід буде не на користь українства. Зеркало официального сайта казино Booi предлагает клиентам те же функции, что и официальный сайт. Так, именно здесь можно воспользоваться демонстрационным режимом: он позволяет тестировать разные слоты, не рискуя при этом своим депозитом. Полезная опция для новичков.  Слоты казино Буй можно протестировать в демо, просто перейдя в каталог и выбрав понравившуюся игру. Такой же формат доступен и для некоторых карточных игр.  После тестирования можно переходить к игре на деньги, играть, развлекаться и выигрывать.  
Тому не виборів ми повинні вимагати, а відновлення легітимності і легальності влади перерваної
совєтською окупацією.
Це відновлення можна зробити через парламент, референдум, установчі збори.
З огляду на практику формування парламенту і на те як діюча влада сьогодні намагається перекроїти
виборчі закони під себе, успіх нас може чекати тільки поза парламентом.
Головно, - ми повинні постійно про це нагадувати владі і вимагати від останньої демократичних процедур
волевиявлення українців.
«Російська політична система – це імітація сучасної державності, «Потьомкінське село», що складається з
псевдо інститутів, з процедур що постійно і грубо фальсифікуються. У житті суспільства відсутня достовірність,
вона замінена нескінченними «симулякрами» писав російський політик Григорій Явлінський у статті «Брехня і
легітимність» (2011, День, № 64, с. 7 ) про сьогоднішню Росію.
Але це вірно на 100% і для сьогоднішньої України. Потрібні зміни. Українське суспільство мусить знайти
в собі сили на них і перезаснувати державу, відновивши логіку українського державотворення. В іншому випадку
ми втратимо навіть незначні рештки національної держави. Для цього нам потрібна в першу чергу політична
робота. Той, хто хоче сконцентрувати нашу увагу тільки на громадській роботі, розуміє це він чи ні, фактично
допомагає віддалити зміни.
Запитаймо себе: чи хочемо ми, щоб з нашими дітьми і внуками в чужій для них державі сталося те, що
сталося з нашими дідами і батьками у СРСР?
Якщо ні, то – до боротьби: системної боротьби за українську державу.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Думки пана Степана...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 22-07-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78091192245483 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …