Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48907
Рецензій: 93598

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Кроки небесних копит

© forget_me_not, 06-08-2010
***
Поїзд нагадував кроки небесних копит і викликав страшенну дорожню спрагу. На деяку мить мені здалося, що я - Божий витвір, непорозуміння, з яким іншим пройдисвітам варто зіткнутися в майбутньому. Хотілося розповісти тутешню й тамтешню автобіографію якомусь випадковому перехожому: на жаль, у житті все летіло шкереберть, несподіванки могли бути простими збігами, але мій психологічний стан вичерпував себе. Я носився по місту з туго зв'язаним пакетом, починаючи нове життя й зазіхаючи на себто свіжий вечір, що пахнув заощадливим сміхом якогось божевільного дівчиська. Обличчя кругле, як місяць, очевидно, з глибокою петлею в серці, куди потрапляє листя зібране у невеличкі купки червоних та золотих суперечок із собою.
Щодня я виходив на вулицю і не знав, чого від неї чекати. Цілком очевидно, вона змінювалась. Як на мене, тут росли тисячі таких же неймовірних дітей: кожен із такою петлею. Вони тихо гралися у пісочниці, не підозрюючи, що колись їм все-таки доведеться зруйнувати власне дитинство усталеними поглядами батьків. Воно було для мене дзеркалом - моє усвідомлення довершеності цих живих скульптур. Такий-собі філософ-невдаха, чи просто невдаха, схопив не ту зірку в калюжі.
Я просто чекав на людину, яка змогла б упізнати в мені щось не таке спонтанне, як сині лінзи в очах, це не могло залежати від статі, адже шалене кохання у мене було. Чесно кажучи, я хотів відпочити від тієї шаленості - стрибків у вагони товарного поїзда, що рушав, квітів, які не мали ніякого значення особисто для мене, але набували прекрасних відтінків у її очах. У мене в руках була чужа заздрість - на диво, з цим поводишся, як дитина, що зловила комашку в кулак і не знає, як саме на неї поглянути, як відкрити своє досягнення іншим. Розкривши свій кулак, я зрозумів, що нічого не залишилось окрім двох ганебних ліній, двох пустих ліній, що ріками вдерлись мені в душу. Кохання вичерпалось, стекло, ніби пісок у годиннику - на жаль, у мене не стало снаги іти з цим піском в інший бік, перевернути все з ніг на голову, як хотіла вона. Ця жінка, чи може й дівчина, - називайте її як хочете - була просто метеликом. Таких метеликів хочеться ловити чоловікам під час відчуття ахроматичної спраги.
Так, чорт забирай, я був чоловіком із петлею в серці, ще один крок - у прірву - і я стану невдахою, моя єдина чоловіча сльоза заповнить єдину петлю у серці. Все повторюватиметься спочатку, це почнеться завтра, кожне завтра - не мій день, принаймні так завжди було.
Пам'ятаю сталеві очі свого батька, коли той дізнався, що мати пішла від нього: вигляд здавленого лимона, ніякого соку - лише спогади.
Відтоді з'явився простір, куди я можу заносити обличчя з порожніми, ветхими очима - вони, наче зруйновані замки, стоять, впершись у вічність.
Відтоді я став п'ятою стіною, на кого дивились ніяк, або на кого ніяк не дивились.
Відтоді я почав відчувати відстань чужих спогадів.
Коротше...відтоді все змінилось... Ці три слова в'їлись у мою пам'ять з батькових вуст, коли він із сміливістю на фізіономії поклав мені руку на плече. Цього поруху я чекав завжди, лише потім зрозумів - він нічого не означає. Батько почав робити це частіше, ніби входив у моє серце і блукав тим же лабіринтом, що створив сам. Я міг бути добрішим з ним. Міг... хоч і не старався.
Потім, після його смерті, усе пішло шкереберть, тобто так, як я і хотів. Все що отримав - місце за височенькою шафою, призначене для редактора газети, яка називалася ніяк, або ніяк не називалася; невеличке житло, якого вистачало для мене, стосу паперу (чужих спогадів) і запаху ванільної кави, яку мені доводилось пити через нестачу цигарок, потім з'явився ще хтось, хто пішов з мого життя відразу, і кого я відразу не зміг відпустити. Вона мала вигляд метелика, але ним не була - вона була собою.

***

Наша історія починається однаково: поїзд нагадував кроки небесних копит і викликав страшенну дорожню спрагу. На мить мені здалося, що ніхто окрім нього не здатен перевершити мене у моїх же думках. Людина рідко перебуває у пошуках чогось набагато ціннішого, ніж її особистість. Мені бракувало дотику, єдиного дотику, що спустить мене на землю до цих суттєвих редакторських розмов про фальшивість історії. Мою казку він зрозумів відразу - вона була досяжною для чоловіка, який коли-небудь розмовляв з небесами на "ти". Він видирався на дах своєї багатоповерхівки і викурював небо, щоб уникнути цигарок, інколи навіть щось викрикував - воно було схоже на божевільні питання без відповідей, він називав їх риторичними. Я була таким питанням для інших, інколи просто знаком, на який не зважають. Сказати, що малювати цього чоловіка було приємним видовищем  - не сказати нічого. Я пила його, як воду. Це дуже просто - пити людську свідомість, малювати вітер, починати все спочатку, просто ніхто на це не наважується. Я - теж.
Це звучало б банально, але я часто уявляла наше сімейне життя: пусті суперечки, гарячий бобовий суп, руда шістнадцятилітня дівчинка-підліток, що шукає засіб аби вивести веснянки. Я доходила до крайнощів - потім розуміла, що уява - це нічого не варте сотворіння нашої свідомості, вона не має нічого спільного з реальністю, хіба що осінь. Осінь - ніщо інше, як правда. Вона сиплеться на голову тонкими дзеркальними обличчями. Нехай вона буде поза межами цієї історії. Я не малювала її, не присвячувала їй час, просто знала, що вона існує у одязі кольору хакі....
я ТВОРИЛА ЙОГО тринадцять ночей під ряд. Все, що мені було потрібно, - увага людини, увага особистості, ЙОГО увага, чого я не відчула, чого не було.
Відтоді я потрапила у  простір ветхих очей та облич.
Відтоді залишки мого серця утворили петлю.
Відтоді я вишу на ниточці власних непорозумінь.
Відтоді все змінилось. Відтоді змінилась я.

***

Я не знав, що щастям можна назвати дивне відчуття, коли за тобою хтось нишпорить тринадцять ночей під ряд. Воно заворожує - ти комусь потрібен, нехай це буде звичайна небесна пляма. Таке щастя прекрасне, його можна назвати початком чогось нового...і кінцем.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

3248658743

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© В:тал:й, 08-08-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Гафія Трайста, 07-08-2010

[ Без назви ]

© Зоряна Львів, 07-08-2010

Добрий розмисел

© Юрій Кирик, 07-08-2010

Вітаю!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 06-08-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.98209810256958 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …