Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2645
Творів: 48771
Рецензій: 93507

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Зi сторiнок щоденника

Ольга Теодор МОЇ ЗУПИНКИ НА ШЛЯХУ ДО БОГА

© Ольга Теодор, 28-06-2010
Зупинка 12 -15   « Не было бы счастья, да несчастье помогло » (січень 2007р.)

Ці слова відомого російського драматурга Островського згадалися мені,коли захворіла мама. Ця недуга ніби пробудила її з летаргічного сну, в якому вона перебувала з часу хвороби і смерті улюбленого внука. Покійний Орест був для неї усім:  сином, внуком, словом, змістом життя. Як вона не померла услід за ним, до сьогодні для мене є загадкою, як і багато інших речей, які сталися у моєму житті. Найперше, не знаю, як я сама  вижила, коли від мене поїхав мій Миколка. Я його народила в тридцять, коли була уже справжньою мамою. Була прив'язана до нього так, що навіть боялась своїх почуттів, бо до старшого сина не мала такої  любові (мені так здавалось, бо аж по його смерті зрозуміла, яким дорогим він був для мене) Перші півроку я так плакала за молодшим сином, що друзі казали мені, що це гріх так побиватись за живою і здоровою дитиною. Я підходила до незнайомих хлопчиків на вулиці і кликала  -  Синочок мій!
Одного разу син подзвонив і каже  - Мамо, я прошу тебе, перестань плакати, бо я вже готовий пішки йти додому. Я місця собі не знаходжу!  Спам’ятав мене своїми словами.
-  Господи, що ж я роблю, біду накликаю на рідну кровинку. Сьогодні я спокійно розмовляю з ним по телефону, змирилась з його вибором, бо впевнена, що вчинила правильно, відпустивши сина з батьком. Вони ж – нерозлийвода, не можуть існувати один без одного.   Але тоді в далекому 99-му я не хотіла жити, коли син сказав мені, що дуже любить мене, але без тата він не зможе.
      Боже, скільки разів мені здавалося, що помру від горя, і мала б померти, але люблячий Господь воскрешав мене знову і знову до життя, зігріваючи Своєю невимовною любов’ю.
І рани гоїлися, і я продовжувала жити…

Зупинка 13 « Навіть, якщо оливка не дасть плоду…» (березень 2007р.)

Як  навіть  в  кошарі овець  не  стане,
І  виноград  не  дасть  плода,
Славити  не  перестану -
Господа  Христа ( христ.  пісня )

     Сьогодні свято –  Стрітення Господнє. А я уже тиждень не виходжу з дому, бо підхопила грип, коли лікувалась у лікарні від гіпертонічної кризи. Взагалі, уже вкотре  мала реальний шанс померти від неправильного лікування. Наша «доблесна» медицина – це щось унікальне, втім, як і все решту в нашій державі. Я часто запитую у Господа, доки триватиме це жахливе насильство над людьми. Але одразу пригадую древнього пророка, який скаржився  Господу на те, що Той мовчить і не втручається у біду ізраїльського народу. Господня відповідь просто унікальна. Він каже до пророка, що пошле на цей неслухняний народ загарбників, щоб він відчув руку Божу. Ця біблійна історія знову нагадує мені, що проблема не в Богові, а у безбожності народу і його правителів. Недавно наш священник  у недільній проповіді сказав, що не може бути у побожного президента  -  безбожного оточення. На це віртуальне оточення тепер усе списують. Гадаю, щоб не нести жодної відповідальності  за свої злочинні дії.  В церкві постійно чую, що треба молитися за президента, уряд і т.д. А мені не хочеться молитися ні за того президента, ні за той уряд. Як згадаю, як вони допомагали померти моєму синові і тисячам тих нещасних узалежнених дітей. За страшні злочини нікого не садять, якщо є гроші, а такі, як мій син,проходили тюремну школу за дві головки зеленого маку.  Прости мені, милосердний Господь, цю гіркоту у серці. Сьогодні я, як і древній пророк промовляю -  Навіть якщо оливка не дасть плоду і  не буде овець в кошарі…, я все одно буду Тебе славити, мій Боже!

Зупинка 14 «Гнів засліплює, але, на жаль, не віднімає дару мови» - народна мудрість.(червень 2007р.)

   Треба щось робити з моїм нестриманим язиком. Дякувати Богу, позбулася багатьох згубних звичок.  А от сварливості  позбутися  не можу ніяк. Найперше, це стосується моїх відносин з мамою. Ну, не можу мовчати, коли вона мене тероризує своїми   безконечними плачами, дитячими капризами.  А я , замість того, щоб не дозволяти маніпулювати собою, починаю сваритись і виходити із себе. Така ситуація краде мій мир з Богом і порушує внутрішній спокій.  Я так довго і важко вибиралася із депресії, що сама згадка про ті страшні роки стає незносною. Мені хочеться спілкуватись з людьми веселими, оптимістичними, натомість, коли щодня чую ридання мами, то у мене  обривається і терпець і сила волі. Знаю, що так не має бути, що моїй мамі 83 роки і вона страждає від важкого атеросклерозу судин  серця, що її поведінка схожа на поведінку скривдженої дитини.
    Читаю улюбленого Якова  »... І язик – вогонь, прикраса неправди…, сквернить все тіло, і запалює круг життя, а сам запалюється від пекла.»(Як.3:6)
Кажу собі  -  будь стримана, потерпи, ти ж на старість будеш тисячу разів гірша  від  мами. Боже, як важко любити ближнього,  як самого себе. А хто може бути ближчий від мами, хіба діти, але їх немає зі мною.
   У мене неправильно розставлені пріоритети. Помічаю, що моє серце наповнене усіляким непотребом. І чим похвалюся перед Богом, як не маю любові. Як  часто ми любимо демонструвати свою святість,але без любові. А апостол Павло ставить любов на перше місце. Не чудеса і пророцтва, не щедрі пожертви, а просто любов. Дуже важко любити усіх, не ділячи людей на порядних і лукавих, на мудрих і не дуже, своїх по вірі, і чужих.
Як часто бачу у церкві, що чийсь одяг, зачіска, чи скромна прикраса викликають у декого з віруючих  страшний негатив. Не розумію, чому Богові має бути приємно, якщо я буду будь-як одягнена і не причесана. Не люблю законництво, воно не має нічого спільного з побожністю. Для мене Бог - це, найперше, порядок в усьому:  роботі, фінансах, інтимному житті.

Зупинка 15 -  « Мама» (жовтень 2007р.)

            Серце захлинається від болю,
            І тріпоче, мов осінній птах.
            Мамо, ви тримали мою долю
            У худеньких, немічних руках.

    Завтра  у   мене День народження. Другий найсумніший день народження від 2004 року, коли  помер мій синочок. Тепер відійшла у вічність друга найдорожча людина – мама. Померла о пів на четверту дня, 15 вересня, майже в один день із татом. Помирала без свідомості, уже без болю і жалю за життям. Тихенько відходила до Господа, виснажена важкою недугою. Я закрила їй очі. Ті прекрасні сіро-волошкові очі, які вміли промовляти без слів. Ніхто із дітей не успадкував від мами тих чарівних очей. Мама завжди по-доброму нарікала, що жодна дитина не схожа на неї, а  всі четверо на батька, якого вона все життя любила  жертовно і самовіддано. Але мого покійного сина вона любила неземною любов’ю.
Коли уже сили покидали її, вона напівсвідомо  шептала - Орисику, синочку мій…
Вона і смерті не боялась, бо була впевнена, що зустрінеться там, куди йде, із своїм дорогим внуком. До останнього подиху мама страждала від непоправної втрати. За своє довге, нелегке життя вона навчилася миритись з усім, але з цією втратою мама так і не змирилася. Шкодувала мене, бо знала, що залишає  саму.  Моя рідненька, як мені звикнути до думки, що   вас ніколи більше не буде, що ніколи не попросите  мене
-  Мені погано, зроби щось…
Двадцять років маминої хвороби я робила щось: була медсестрою, доглядальницею, навіть лікарем, бо жодному лікарю мама так не довіряла, як мені. Сьогодні я дякую Богу за те, що вислухав мої молитви  і  стояв біля ліжка мами, так, як стояв біля ліжка мого сина в його останні хвилини. Де б я була зараз, якби не Його любляча рука, що понесла той неймовірно важкий тягар, зцілила від смутку, що прийшов у мій порожній дім.
   - Господи !  Ти Сам пообіцяв, що навіть якщо батько і мати залишать мене, то Ти ніколи мене не покинеш...   Я вірю Тобі, мій Боже !

(Далі буде…)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Не малоцікавою

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
©  Володимир Сірий, 28-06-2010

Зворушлива розповідь!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 28-06-2010

Ольго ви маєте знати ,що ви не одна

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 28-06-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44798612594604 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …