Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2645
Творів: 48777
Рецензій: 93509

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Пригодницька проза

Навколосвітня подорож вітрильником наодинці 4.1

© Джошуа Слокам, 18-05-2009
Розділ 4

Шквал на Азорах – Панське життя. – Сирно-сливова лихоманка. – Лоцман Пінти – На Ґібралтарі – Обмін люб'язностями із британським моряком – Пікнік на Марокканському березі..

Я виплив із Горти вранці 24 липня. На той час південно-західний вітер ще не набрав сили, але зі сходом сонця почало шквалити, тож я був радий, що не пропливши й милі, проминув рифи. Я заледве встановив вітрило на грот-щоглі, і взяв два рифи на вітрилі, коли поривчастий вітер із гір люто накинувся на мій шлю, аж мені здалося, що ось-ось і щогла піде за борт. Однак, різко смикнувши штурвал, я вирівняв човна за вітром. Один із талрепів відірвало, а інший заплутався. Моя вбога посудина, підхоплена вітром, мов на крилах пролетіла повз французький учбовий корабель. Так шквалило цілий день, особливо біля великої землі, та я все ж зумів знайти затишок під бережком, щоб полагодити пошкоджені вітром талрепи. Тут, однак, довелося спустити вітрила, бо із прибережних скель несподівано вискочив човен на чотири весла із митниками, які прийняли мене за контрабандиста. Мені довелося докласти чималих зусиль, щоб пояснити їм що й до чого. Нарешті один митник, на вигляд кмітливий хлопчина, збагнув, що сталось, і доки ми зі старшим теревенили, допоміг мені закріпити запасний талреп. Відтак, пригода з митниками вийшла на краще, принаймні, решта повірила у мою розповідь. Отак воно буває в світі – лишіть когось без дружньої підтримки, й побачите, що нічого доброго з того не буде.

Проминувши Піко, нарешті з полагодженим такелажем, Спрей підійшов з підвітряного боку до острова Сент Мішель. Зранку двадцять шостого липня вітер усе ще не вщухав. Трохи пізніше того дня я бачив парову яхту принца Монако, яка стояла на якорі біля острова Фаял. Так принц рятувався від пишного прийому, який наготували йому на острові місцеві можновладці. Не розумію, чим йому так досадили „овації”. В Горті мені ніхто цього так і не зміг пояснити.

Увесь час мого перебування на островах я розкошував – їв свіжий хліб, масло, овочі й фрукти на всяк смак. Ще й тепер у мене на Спреї була сила силенна слив і я їв ковтав, не знаючи міри. До того ж я мав білий сир від генерала Маннінґа, американського генконсула, який мусив будь-що з'їсти, а відтак жував умлівіч вприкуску з родзинками. Та ось біда – уночі мене скрутило. А тим часом поривчастий вітер змінився бризом, на південному заході хмарилося і я повинен був будь що оминути рифи. У перервах між кольками я зумів опустити грот і, сяк-так скрутивши, закріпити його. Я мав простір для маневру, та однак мусив бути уважним, тому не заховався до своєї каюти, а взявся давати лад такелажу. У плаванні я завжди поводжуся дуже обережно, але тієї ночі, відчуваючи наближення шторму, зробив усе, що міг, аби лиш бути впевненим у надійності своїх кріплень. Чесно кажучи, слід би мені було негайно лягти, натомість я взяв два рифи на вітрилі й один клівер, кладучи човен на курс, а лиш тоді спустився до кабіни й скорчився на підлозі, не тямлячись від болю. Не знаю, скільки часу це тривало – я марив. Коли я нарешті отямився зі свого забуття, крізь люк каюти я побачив, що море ще більше розбурхалося, а за штурвалом мого шлюпа стоїть довготелесий незнайомець. Він тримав штурвал твердою рукою, ніби затиснувши його у лещатах. Уявіть собі мій подив. Зовні він скидався на чужоземця: носив червоного капелюха, збитого на бакир, а ще мав кошлаті вуса, які закривали мало не пів обличчя. Моряка із такою зовнішністю прийняли б за пірата у будь-якій частині світу. Витріщаючись на його загрозливий профіль, я забув про шторм і тільки й того, що гадав, чи переріже він мені горлянку. Здається, він прочитав мої думки.

– Сеньйоре, – сказав він, – я не завдам тобі лиха.

І посмішка – найчудернацькіша в світі, але все ж посмішка – заграла на його обличчі, яке уже не здавалося таким непривітним, коли він заговорив.

– Я не завдам тобі лиха, – повторив він. – Скільки плаваю, але ніколи не займався нічим лихим, крім контрабанди. Я один з Колумбових моряків, – провадив він, – лоцман Пінти, і я прийшов тобі на поміч. Лежи собі, сеньйоре капітане, цієї ночі я вестиму твоє судно. У тебе тропічна лихоманка, до завтра мине.

Мені здалося, що на допомогу прийшов сам диявол, і знову, як і перше, він ніби прочитав мої думки.

– Онде, бачиш, пливе Пінта, – показав він кудись, – ми мусимо її обігнати. Гей-гей, вітер жени!

Він різко повернув кермо і ми порівнялися з баркасом.
– То зле, капітане, мішати сливи з сиром! Білий сир ніколи не йде на користь, коли не знаєш, хто його варив. Quien sabe , раптом він від корови із де Капре, тому й капризує?

– Гей, осади там! – огризнувся я. – Нудить і без твоїх напучувань!

Я напружився і розкатав матрац, щоб не лежати на голій підлозі, а потім лише лежав і поглядав на свого дивного гостя, який, побачивши, що у мене нічого серйозного, окрім кольок і „тропічної лихоманки”, затягнув якусь насмішкувату пісню.

– Буря реве і кличе,
Хвилі під самі зорі,
В небі птаха кигиче –
Любі мої Азори!
Мабуть, я справді одужував, бо почав дратуватися.

– Агов, – простогнав я, – дістало мене твоє виття. Азори – просто курник, яка там птаха, яке там небо!

Насилу я вблагав свого стернового зав'язати зі співом і не продовжувати пісні, навіть коли вона те продовження має. Мене й досі трусило. В борти Спрея билися дужі хвилі, мені ж у гарячці здавалося, що то важкі човни зі стерновими-відчайдухами кидаються на моє судно, намагаючись розбити його на друзки.

– Самі ви порозбиваєтеся! – знову й знову кричав я, у відповідь на невтомні удари хвиль. – Порозбиваєтеся, а Спрей вистоїть – він дужий!

Я кричав. А коли біль та лихоманка минули, я побачив, що море, вибіливши хвилями палубу, мов акулячу кістку, позмивало із неї усі незакріплені речі. А ще, на мій подив, біля штурвалу не було ніякого вусаня, а сам Спрей летів хвилями, мов кінь на перегонах. І сам Колумб, либонь, не зміг би так добре тримати курс. Човен пройшов дев'яносто миль за одну ніч у шторм і я відчув прилив вдячності до свого нічного знайомця.

Шторм ущух, а до обіду засяяло сонце. Меридіанна висота і показники патентованиого забортного лагу, якого я постійно тримав за кормою, свідчили, що останні двадцять чотири години Спрей ні на йоту не відхилився від курсу. Я почувався вже значно краще, однак був іще заслабкий, тому ані того дня, ані наступної ночі не взяв жодного рифу. До того ж вітер був слабкий. Я розклав свій мокрий одяг на сонячній палубі, а сам влігся спати. Отоді мене вдруге й навідав мій нещодавній знайомець – цього разу, звичайно, уві сні.

– Ти вчора добре тримався, – сказав він мені, – тож коли хочеш, я буду з тобою постійно плавати, просто з жадоби пригод.

Сказавши все, що хотів, він зняв капелюха і розчинився просто в повітрі, повернувшись, мабуть, на свою легендарну Пінту. Я прокинувся свіжим і відпочилим, почуваючись, ніби щойно побалакав зі старим другом, досвідченим моряком. Позбирав одяг, що на ту пору вже висох, і першим ділом повисипав за борт усі сливи.

28 липня день видався чудовий. Північно західний вітерець був свіжий і приємний. Я перетрусив гардероб і навіть помахав білою сорочою якимось поважним людям у прогулянковому човні віддалік. До того ж, так я повитрушував сіль зі складок. Зголоднівши, я обережно розпалив каганець і запік собі кілька грушок. Доки вони вистигали, я заварив чашку чудової духмяної кави з цукром та вершками – їх я заслужив. Але коронною стравою була копчена риба, якої в мене було удосталь. Я знову був здоровий і мій апетит розігрався не на жарт. Я ще й пообідав доброю цибулиною та копченою рибою. Так, того дня я жив по-панськи! Надвечір я помітив велику морську черепаху, що дрімала на хвилях. Тварина прокинулася з моїм гарпуном у шиї, якщо, звісно, прокинулася. Ну й намучився я, доки притяг її до борту. Довелося ще зачепити її фалом за плавець, бо черепаха була мало не така ж на вагу, як моє судно. Я вже кілька разів стикався з черепахами, тому знав, що з ними робити. Ось лише довелося спустити вітрило на грот-щоглі. Черепахове м'ясо видалося смачнюче. Я ніколи не мав проблем із готуванням, і готування відповідало мені взаємністю – оце я розумію хороша корабельна команда! Того вечора у меню була черепашатина, чай, грінки, смажена картопля, тушкована цибуля, а на десерт ще й печені груші з кремом.

Ще я бачив того дня плавучий буй, що пропливав поруч, похитуючись на хвилях. Він був червоний на колір і блимав сигнальними вогнями. Знову змінилася погода, і я вже до самого порту не бачив ані черепах, ані риби, ані будь-чого примітного. А 31 липня з півночі налетів холодний вітер і знову заштормило – довелося спустити вітрила. За увесь цей час Спрей пройшов не більше сорока однієї милі. Першого серпня вітер усе не вщухав і все ще штормило. Наступної ночі я зміг підняти вітрило на грот-щоглі й клівер. О третій дня, однак, шторм продовжився і клівер зірвало з бушприту й пошматувало. Я натомість напнув „дамбо”, а щодо кліверу – чорт із ним, я зберіг клапті й вони придалися мені для затикання пляшок. Третього серпня шторм улігся і все вказувало на наближення берега. Я вирішив спробувати спекти собі хліба у спеціальному глечику і скоро вже мав нічогенький хлібець. Головною перевагою морського куховарства є те, що на воді апетит завжди звірячий. Я зрозумів це, коли ще у дитинстві куховарив для команди на рибальському судні, про яке я вже розказував. Після обіду я читав про життя Колумба, а надвечір побачив у небі пташок, що летіли в одному напрямку, ніби кажучи – он де берег! А рано вранці 4 серпня я побачив Іспанію. А на березі вогні – отже там були людські житла. Спрей тримався свого курсу і скоро наблизився до Трафальґару. Словом, о третій годині того ж дня Спрей увійшов до Ґібралтарської протоки, і кинув там якір, подолавши відстань від мису Сейбл менш як за двадцять дев'ять днів. До кінця першого найлегшого етапу своєї подорожі я почувався чудово, не перепрацював і не знудився, ось тільки став худий, мов стеньга. Недалечко уздовж африканського боку протоки пропливли дві італійські барки. Якби я знявся з якоря, мій Спрей обігнав би їх ще до Таріфи. Ще б пак – у всій Атлантиці зі Спреєм могли б позмагатися у швидкості хіба що пароплави.

Усе складалося якнайкраще, ось лише я забув у Горті своє карантинне свідоцтво, тому до мене навідався старий портовий лікар. Чого-чого, а цього я не потребував аж ніяк. Та я знав – коли хочеш порозумітися зі справжнім британцем, треба спершу трохи з ним погризтися. Тому я раз-по-раз спалахував обуренням протягом усього його візиту.

– Ну що ж, – сказав нарешті лікар, – ваша корабельна команда досить здорова, та хтозна, у якому порту ви до нас побували.

Про себе я відзначив резонність його слів.

– Я мав би протримати вас на карантині якийсь час, – продовжував він, – та ну його! Щасливого плавання, сер! Рушайте, стерновий!

Більше я його не бачив.

Та наступного ранку повз Спрея пропливав значно довший за нього паровий катер, і морський офіцер адмірал Брюс висловив захоплення моїм човном і сказав, що у порту для нього якраз звільнилося місце. Це, мовляв, недалечко, на новому молі. Я ж бо стояв на якорі на старому молі, серед вантажних човнів, брудному і незручному. Звичайно, я послухався поради і поспішив знятися з якоря. Я уявляв собі Спрей поміж воєнних суден, таких як Колінґвуд, Бейфтюр, Корморант, які на той час стояли на Ґібралтарі, і треба сказати, на борту декотрих із них мене пізніше приймали мало не по-королівському.

– Та забудьте! – відмахнувся адмірал Брюс, коли я прийшов до нього подякувати за місце в порту і за допомогу з буксиром. – Я ж мусив помогти – хай мене грім поб'є, як кажуть американці! А щодо місця – як підійшло, то й добре. Ми відбуксируємо вас назад, коли будете готові. Але скажіть – чи потребує судно ремонту? Еге, та наш красунчик-Спрей хоче новий клівер! Ремонтувати і лагодити, чи не так, Спрею? І якого диявола ви запрягали, щоб доплисти сюди наодинці за двадцять дев'ять днів? Нічого, ми дамо всьому лад!

Знаєте, навіть королівське судно Колінґвуд не виглядало так пишно, як Спрей після ремонту на Ґібралтарі.

Трохи пізніше адмірал знову завітав до мене:
– Агов, на Спреї! Містер Брюс хоче зійти на борт і потиснути Спреєві лапу! Чи сьогодні це доречно?
– Дуже, – засміявся я у відповідь.

Наступного дня сер Ф. Керрінґтон, на той час управитель Ґібралтару, прийшов до мене разом зі старшими офіцерами, щоб залишити підпис у бортовому журналі. Далі – більше.
– Гей, на Спреї!
– Чую!
– Прийміть шанування капітана Рейнольдса! Вас запрошено на борт Колінґвуда, на гостину! О пів на п'яту, не пізніше пів на шостої!
Я спробував пояснити, що маю вкрай обмежений гардероб, мовляв, ще подумають, ніби я якийсь денді.
– Вас чекають у циліндрі та фраку, сер!
– Тоді немає ради – я не можу прийти.
– Ну то чорт із ним, приходьте як є!
– Слухаюсь, сер! – нарешті погодився я.

На Колінґвуді мене прийняли чудово, і навіть якби я прийшов у циліндрі, що місяць черкав би, я навряд чи відчув би себе більш по-домашньому, ніж того вечора. Англійці, навіть на воєнних суднах, добре ставляться до іноземних подорожніх, тож коли вам кажуть „будьте як вдома”, цьому варто вірити. Так було й на Ґібралтарі. І як можна було не полюбити таке гостинне місце? До того ж, зі свіжими овочами та молоком із прифлотового господарства.

– Гей, на Спреї! – кричали мені.
– Чую!
– Завтра у нас овочевий день, сер!
– Слухаюсь, сер!

Я багато прогулювався старим містом і знайомий комендор водив мене дивитися каземати, у які можна було водити чужинців. Мабуть, ніде в світі ніхто не споруджував таких рукотворних печер, як тут, на Ґібралтарі. Оглядаючи плоди цієї титанічної праці, важко повірити, що це і є маленький Ґібралтар зі старої географії Морзе

Перед відплиттям я конче мусив відбути пікнік з управителем, офіцерами гарнізону та капітанами воєнних суден. Це був обов'язковий захід. Міноноска N91, що робила двадцять два вузли, відвезла усю компанію на Марокканський берег і назад. N91 дорогою трусилася, наче осиковий листочок, зате гналася через протоку на максимальній швидкості. Молодший лейтенант Бошер, очевидно простий парубійко, стояв біля керма і чудово справився зі своєю роботою. Наступного ранку я поснідав з генералом Керрінґтоном, управителем у Лайн Волл Хаузі, що раніше був францисканським монастирем. Велетенська, скажу я вам, будівля. Вона зберігала свідчення усіх чотирнадцятьох облог, які у різні часи витримав Ґібралтар.

Потім мені ще довелося з ним обідати у палаці, який був колись штабом найманців. І всюди, від усіх, я відчував дружнє ставлення, руку допомоги, спогади про які повинні були підтримати мене у довгі самотні дні в морі. Повинен сказати, що навіть всім відома дисципліна, порядок і працьовитість форту на Ґібралтарі, справила на мене менше враження. Зрештою, калейдоскоп подій насправді хвилює значно менше, ніж плавання на доброму човні гладеньким морем. І жодні слова так не торкають душу, як шепіт моря.

Вельмишановний Гораціо Дж. Спрейг, американський консул на Ґібралтарі, пошанував своїм візитом мій Спрей у неділю, 24 серпня, і був дуже радий почути, що наші англійські кузени так тепло до нього поставилися.

________________________

Проект Джошуа
Зміст

Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці : Роман
Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці : Роман

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

перепрошую за погану українську мову

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Серенус, 02-07-2010

цікава робота

© Тетяна Мельник, 28-10-2009

Як для морської держави - то корисно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олекса Попільняк, 19-05-2009

[ Без назви ]

© Климентій Осика-Маєвський, граф, 19-05-2009

Краплинка

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Володимир Чернишенко, 19-05-2009

Про сливи й родзинки

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© , 18-05-2009

Як на мене - бездоганно

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Галина Михайловська, 18-05-2009

Нарешті!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
©  Noelle Daath, 18-05-2009

Щодо напрямків

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 18-05-2009

Щодо кораблів, суден, шлюпів, шлюпок та інших плавзасобів

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 18-05-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.66284608840942 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …