Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2647
Творів: 49027
Рецензій: 93674

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза П"єса

// Нелюбов //

© Іван Лузан, 17-12-2008
Дійові особи:

- Оксана – чорноброва кароока, але нещасна дівчина;
- Андрій – сизокрилий парубок;
- Степан – інший легінь;
- Гриць – самотній парубок;
- Сірко – прудкий собака;
- Дід Свирид – старий алкоголік і староста села;
- Петро Щур – батько Оксани;
- Ізя – шинкар.


Дія 1.

Вишневий садок. В деревах гудуть хрущі, дзвінко щебечуть голосисті пташки, в повітрі розливається аромат дивовижних квітів, якими – як килимом – встелена земля. Сонце гріє і наливає рум`янцем круглобокі яблука на яблуні, під яку, задерши одну лапу, сцить собака.
Стежкою сором`язливо рухаються Андрій та Оксана. Він скоса поглядає на її щічки, а вона час від часу присідає для того щоб зірвати квітку чи травину – в руках в неї вже цілий букет цього добра.

Оксана: Андрію, я маю тобі щось сказати…
Андрій: Мої вуха направлені до тебе (починає Андрій, але розуміючи, що меле дурницю, замовкає)…
Оксана: Маю сказати, але боюся…
Андрій: Чого ж ти боїшся, кохання моє?
Оксана: Наслідків.
Андрій: Не бійся. Я поруч. (каже, і знов замовкає)

Оксана через плече жбурляє букет і різко зупиняється, як вкопана, перед Андрієм. Звісно, Андрій теж зупиняється.

Оксана: Андрію, ми не можемо бути разом.
Андрій: О, Оксано! Пташко моя! Чому не можемо?
Оксана: Тому що… тому що я тебе не кохаю, а кохаю Степана.
Андрій: А бодай він луснув!
Оксана: Не сердься, голубе! Ми ж перепихнулися двічі – і то добре… Будьмо ж друзями! (протягує руку)
Андрій: Друзями? Друзями?!! О ні! Господи, змилуйся наді мною, сердешним! За що мені така кара! Я ж її кохаю! (зводить погляд і руки до неба)

Коли Андрій опускає очі назад, Оксани вже немає. Він ошелешено оглядається навколо, але нікого не бачить, крім собаки, який нюхає свій зад.

Андрій: От лярва! Ну, нехай… я їй ще зроблю, падлюці!..



Дія 2.

Стежка коло річки. Сором`язливо і повільно по ній рухаються Оксана та Степан. Оксана крадькома, скоса поглядає на його вуса, а він час від часу зупиняється, щоб пизданути чоботом жабу. Після кожного такого пенальті він, як дурень, регоче. Оксана регоче за компанію, хоч їй зовсім не смішно.

Оксана: Легіню мій! Як люблю я тебе, так ніхто нікого не любив! Як в морі води – так я люблю тебе! Скільки бджіл у вулику – стільки в мене любові до тебе!
Степан: Оксано, рибо, я мушу тобі щось сказати!..
Оксана: То кажи.
Степан: Оксано, голубко, ми не можемо бути разом!
Оксана (крізь сльози): Чому?
Степан: Бо не кохаю я тебе, а кохаю Гриця!..
Оксана: А бодай він втопився!
Степан: Не сердься, серденко! Ми ж перепихнутися двічі – і то добре… Будьмо ж друзями! (протягує руку)
Оксана: О, Степане, кохання моє! Ти не розумієш! Я тебе кохаю! (зводить руки і очі до неба) Господи! За що мені таке горе?

Коли вона опускає назад погляд, Степана вже немає. Тільки курява на дорозі стоїть. Оксана збентежено оглядається, але нікого не бачить, окрім декількох покалічених жаб, які кульгають в напрямку річки.



Дія 3.

Обійстя на околиці села. Сумно колупаючись вилами в купі гною працює Гриць. Він упрів і стомився, але до сутінків мусить встигнути перекидати всю ту купу на сусідське подвір`я.
Входить збуджений Степан. В руках він тримає букет. Підкравшись ззаду, раптово він постає перед зосередженим на роботі Грицем.

Степан: Це тобі! (Гриць бере букет.)
Гриць: Спасибі, друже! А за що це мені?
Степан: Бо кохаю тебе, Грицю!
Гриць: О, Степанцю, як то мило! І приємно! Та мушу тобі дещо сказати…
Степан: Що, коханий?
Гриць (сумним голосом): Ми не можемо бути разом…
Степан: Чому ж, Грицю?
Гриць: Бо не кохаю тебе…. Пробач! А кохаю Сірка!..
Степан: А бодай він сказився!
Гриць: Друже, ти не плач і не сумуй. Ми ж перепихнулись пару раз, і то – добре.
Степан: О, Боже! За що ж мені таке нещастя? За що ж мені таке горе? (зводить руки і очі до неба) Лишенько! Що ж мені робити?!

Коли він опускає погляд, Гриця поруч вже немає. Степан злякано у відчаї оглядається, але навколо нікого немає. Лиш самотня розворочена купа гною свідчить про те що тут хтось недавно був. З купи гною стирчать вила.




Дія 4.

Шинок. За автентичним дерев`яним столом сидять Петро Щур і Дід Свирид. В супроводі хронічної гикавки вони знищують зелених чортиків, які вірно чекають їх на дні кожної пляшки.

Дід Свирид: Петре, а ти мене поважаєш?...гик!...
Петро Щур: П-поважаю! А як же, куме! А ти мене поважаєш?
Дід Свирид: І я тебе поважаю! (наливає) Давай, за повагу! (випивають)

Входить Оксана, ведучи на повідку Сірка. Сірко шкутильгає, видно, що в нього болить срака. Оксана прив`язує Сірка до ослінчика при вході, на якому інколи (коли тверезий) сидить сторож. Пес легко тягне за собою цю вагу і шинок здригається від біготні і шуму.

Дід Свирид (сердито і голосно): Та пристрельте хтось цю собацюру! (кидає в пса чаркою)

Собака вищить від болю, підбігає до Діда Свирида і натхненно трахає його в ногу. Весь шинок дико регоче.

Петро Щур (знущальним тоном): Оце справжня любов, куме!

Дід Свирид зривається з місця і прямо через вікно викидає собаку на вулицю разом з ослінчиком. Сірко скавучить від болю десь по той бік стінки.
Входить Степан з вилами. Він вже десь наклюкався і страшенно злий. На його обличчі відчай, а на вилах – Гриць, якого він все ж впіймав. Всі в шоці перестають їсти, пити і матюкатись.

Степан (плаче): Нелюбов! Нелюбов!

Оксана підбігає до Степана, обнімає його, цілує закривавлені щоки і покусані губи, втішає як може. Заходить ще п`яніший Андрій.

Андрій: Я все переосмислив. Ну ні – так ні!.. ні, так і не треба! Але вечір сьогодні чудовий, ніч буде місячна, Господи, зоряна… Тому, раз у всіх нас тут горе, пропоную бути солідарними і вбити жида-шинкаря, який горе розбавити не може, зато горілку – дуже вправно.

Ізя робить спробу втекти, але спотикається об труп Гриця і падає. Всі підбігають і б`ють його ногами. Старанно і совісно. Навіть Сірка впустили, щоб він теж зробив своє лихе діло.
В кутку сидять в зажурі Петро Щур і Дід Свирид.

Петро Щур: Ну, куме, за собаку!
Дід Свирид: Ай, яка ж любов – курва… Ага, давай за Сірка! Будьмо!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Ось де собака зарита! :

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© koka cherkaskij, 19-12-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Кактусь, 18-12-2008

було б гарно, якби не вульгарно

На цю рецензію користувачі залишили 12 відгуків
© Залєвський Петро, 18-12-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1181581020355 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …