Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48793
Рецензій: 93518

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Ессе

// Скляна вітрина //

© Іван Лузан, 18-08-2008
             Сьогодні, йдучи самим центром Києва, Майданом Незалежності, і оглядаючи вітрини, що траплялись мені по дорозі, у мене в голові народився один бридкий образ. Який би він  ні був неприємний, але досить реальний. На жаль.
Мої джинси ще не встигли висохнути після останнього прання, тому спогади ще свіжі. Я виходив із свого будинку і, як в ідіотських американських мультах, послизнувся на шкірці від банана. Але не просто впав, а коліном прямо в чийсь плювок і зкоцюрблений недопалок. Ніякий грінпіс не допоможе, якщо кожне падло буде харкати собі (і тим, хто ззаду) під ноги, випльовувати бички і жуйки на асфальт, після чого на ньому лишаються білі цятки. З нашим рівнем соціальних і комунікативних служб старий лінивий двірник поздирає (і то, якщо помітить) їх приблизно через місяць. Один день (а, вірогідніше, півдня) асфальт побуде у відносній чистоті, а потім все почнеться знову. Поки не перебудується свідомість людей, нічого не вийде, і дедалі частіше і більше народу, так само, як я, падатимуть в своїх дворах і муситимуть відпирати чиюсь безсовісність.
А сьогодні на Майдані Незалежності, пробираючись між наглими особами, що ледве не прямо в рот тобі засовують свої чортові реклами розпродажів і курсів «як стати багатим», між молоддю з цигаркою в зубах і пляшкою чогось міцного в руці, виляючи як фрістайлер між плювками, я звернув увагу на вітрину одного бутіка.
Нічого не скажеш, оформлений згідно осттанньої моди (а це два шматка заліза і гора скла), він привертав увагу. За скляними дверима, схожими на ще одне вікно, стояв чоловік, одягнений, мабуть, в того ж «Армані» чи «Міхаїла Вороніна», які продавались в цьому бутіку. З серйозним виглядом він, схожий на прирученого бульдога, спостерігав за тими, хто заходив. Фейс-контроль, який я, скоріше за все, не пройшов би в своїх джинсах за 200 гривень і вітровці за 150. Звісно, що мені там може бути треба, коли на цінниках рядок цифр в очах не вміщається… Поважні люди, що двадцять секунд тому вийшли з «Майбаху» чи з «БМВ» останньої моделі, зі зверхнім виглядом заходили всередину. Бульдог трохи відступав, на сантиметр приопустивши голову, що мало б віддалено нагадати відвідувачеві привітання. Їх всіх так вчать, це для того, щоби задовольнити гонор і пиху кожного товстосума. Ті дуже люблять, коли перед ними кланяютсья. Тоді вони відчувають свій статус, хто успішного молодого пройдисвіта, успадкувавшого пару десятків мільйонів, хто накачаної ботексом бізнес-леді.
В цей час, поки я дивився, до мене підійшла стара бабця, ще дореволюційна, попросила, як завжди, на хліб, скільки можу. Я відвернувся, почув з-за спини триповерховий матюк, і продовжив спостерігати за тим, як тонуть чергові «Титаніки». Бульдог, в якого, я впевнений, давно затекли ноги від багатогодинного стояння на одному місці, час від часу переступав з ноги на ногу і поглядав на клієнтів, які вже, мабуть, знайшли свій шедевр, який «сяде» після першого прання. Ще мені прийшла в голову думка, що багато хто з них не любить викидати цінники. До того часу, поки їх не помітить подруга чи хтось з конкурентів.
Тоді можна і в смітник.
Захотілось мені тоді уявити того бульдога після закінчення робочого дня. Тоді він, скоріше за все, перевдягається в дешеві брюки, куплені на привокзальному оптовому ринку і сорочку, привезену кумом чи братом з Білорусії (що-що, а одяг там якісний). Прощається з прибиральницею, шефом і молодою продавцем-консультантом Валєнтіною і йде у метро. Дзвонить дружині, що за 45 хвилин буде дома, але, приїхавши на «Харківську», ще заходить в генделик до старих друзів Петра і Володьки (разом закінчували школу), де випиває трошки горілки (десь, грамів зо триста) і викурює півпачки червоних «Прилук». Звати бульдога, скоріше всього, Толя чи Віталік. Йому, приблизно, тридцять п`ять. Дорогою від генделика він харкає собі під ноги, захмелівши, і попадає на туфлі. Нахиляючись, не втримується на ногах, розбиває ніс і роздирає об особисто запльований асфальт праву щоку. Зовсім втративши всі ознаки культурної людини, благим матом покриває всіх матерів на світі, не виключаючи і своєї. Завтра на роботу виходити не можна. Він дістає мобільний і набирає свого друга Васю.
- Вася, виручай…
…і так далі. Вася завтра не може, бо в нього нічна зміна і болить голова. Тоді він
дзвонить – остання надія! – своєму колезі Павлу, в якого так не хотілось нічого просити. Павло може. Бульдог дякує, обіцяючи могорич, але від того не легше. І так далі…
А я все ще стою напроти вітрини, а навколо мене ходять такі самі бульдоги з інших бутіків.
Починається противний дощ. Взагалі, я люблю дощ, але не цього разу. Вся ця картина починає мене дратувати, вся ця награність і нещирість, вся дворушність, всі ці «Добро пожаловать!», «Спасибо, что пришли, приходите ещё!» і «А ты чего тут забыл?!». Бабця, що просила гроші вертається роками витоптаним маршрутом назад; вже забувши, що у мене просила, просить знову. Я і тепер мовчу. І вона мовчки йде собі. Я дивлюсь їй вслід: такій убогій і ледачій. Точніше, убогій, бо ледачій. Перевівши погляд назад на вітрину, вкриту дрібними холодними краплями, я розумію, що це все схоже на смарагд, що вмостився посеред купи гівна. На гівні органічно виглядають лише противні, як воно саме, зелені компостні мухи. Смарагди не пасують купам лайна. А ще смішніше мені стає, коли я розумію, ЩО охороняє наш знайомий бульдог. Що і від кого. Це те саме, що ви йдете по селу і бачите восьмидесятирічну бабцю, яка на ржавому велосипеді їде на город полоти грядки і нап`ялила на себе футболку з зображенням Брітні Спірс чи «Дольче енд Габанна». Не личить це бабці. Якби ж наше місто дотримувалось елементарних санітарних норм і не дозволяло залежуватись купам лайна і банановим шкіркам на своїх дорогах, то й бульдог в дорогому костюмі не виглядав би так безглуздо і кумедно. В якомусь фільмі колись запам`ятав я єдину фразу (все інше – нудоття): «Алмаз требует соответствующего фона».
Може, це так на мене дощ подіяв, але дуже вже неприємні відчуття посіяла в мені та скляна вітрина і необтесаний бульдог в службовому костюмі.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов, 21-08-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.34089803695679 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …