Останні доторки плечем ,-
З тобою не зустрінемось ніколи,
Твоя душа зайшлась плачем
Кохання нашого нема відколи.

Останній поцілкнок на прощання,
Такий палкий, жагучий, ніби вперше,
Твоїх сумних очей німе благання,
Словами доля більш не бреше.

...

1.
ти дарував мені посмішки -
я їх усюди губила.
ти дарував мені посмішки,
бо думав, що я любила…

ти мене балував сонцями -
сонця згасали в тумані
ти мене балував сонцями,
сам же купався в обмані

ти увесь жив тільки мріями,
Не корис...

Занурилися пальці у волосся
І думка попливла вечірнім містом.
В очах - веселий блиск і легка втома…
І шепіт вітру з таємничим змістом.
Усмішка пелюсток Твоїх червоних
Чарує серце теплим ароматом
І розум у незнаний край відносить,
Туди, де ча...

Порох –
Мов мелена кава,
Вільга
В нічному повітрі,
Тіло,
Як цукор, поклала
В чашу
На тисячі літрів.

Туга,
Чорніша від срібла
Ложки
З родинного спадку,
Пійло
Сколочує дрібно –
Годі
Себе в нім приспати.
...

Вона бігла пероном осіннім:
Заплітали дбайливо
Виноградинки поглядів синіх
Пруття срібної зливи.

Відлітали вагони-блавати
Пелюстками зі станцій…
Так хотілося з нею сховатись
У дощі, як в альтанці.
...

Иду по життю,пiдслизуюсь   Носа б'ю знову,знову.             В усi боки тичу,не хизуюсь,Пiдошву шиповану,нову.         Не вовк я в людськiй пoдобi.Так само сльоза солона.Мене теж часом худобою Часом повнотою  клеймовано.             Урочисто загальноприйн...

У кімнаті так пОрожньо,
Як в моєму житті.
І самі лише спогади
Воскресають в мені.
Ось на кріслі краплина –
Полуничне з ваніллю
Я любила морозиво,
Посипане сіллю.
На столі лежить
Недочитана книжка:
Я читала колись –
ЗалишИлося трішки.
У комоді...

На тлі твого мовчання
Удари каблуків...
Слова її прощання
Чомусь не зрозумів...
Її далека постать,
Тепер така чужа,
Була тобі близькою...
Проведена межа...
І цілий світ широкий
Застиг на одну мить...
Удари її кроків,
Які не зупинить...
...

Було тихо: лиш дощ шумів
За вікном її життя...
Було темно: не було зір
У межах її забуття...
Було боляче: порвалась струна
У гітарі її душі...
Було гаряче: бо сльоза
Покотилася по щоці...
Було жаль: вона не заслужила
Слів, що можуть її убити...
...

Зроду не вміючи жити,
Правил не знаючи гри,
Він запалював душі, як свічі,
Зносячи біль і вітри.

Бите скло покривало дорогу,
Котрою йшов босоніж.
Хоч долали зневіра й знемога,
Будив він серця все гучніш.

Він торував свій шлях,
Але серця ще спл...