*
У розповні осінньої днини
ізійду я на київський пагорб,
що шипшиниться й сосниться.
Тремко
промину оксамитні
гробниці кленові,
йтиму далі,
до полисків сонця криштальних,
щоб не знати повік самоти.
Тільки вітер озвучує тут,
заколисує тіні.
...
Розколота свідомість
розбита ніч на друзки,
а сяйво місячне бентежить,
ятрить і крає...
душа,
що не належить
тобі
вмирає,
судомить серце
та пірнає
у Сад Пісень
***
Сеньйоро, зупиніться
на мить
я хочу Вас спитати
чому так...
Не вистачає дотиків
І снів, і сліз, і подихів
Бракує краплі ніжності
Комусь себе потрібності
І сніг, і слід, і марення
в тумані починаються
Й не вистачає поруху
й на цім усе кінчається
Боїться вітер спокою
Лякається прийдешнього
Боїться уже рока...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design