ревним зробися своїй самоті,
поступившись всьому,
генієм стань,
мовчанням од краю до краю,
мов глина водою наповнись,
подихом чистим, спокійним і мірним,
навколишній світ убирай,
словом без слів,
мислю без жодного ймення,
він – твоя плоть,
у товщах якої і птах, і людина, і риба
долі назустріч смиренно пливуть,
примарами хмар,
голодні отари на зоряну стерню,
він – твоє світло,
світу прозористе тло,
миті твої наче карти тасує,
безліч незрушних світлин,
прокручує так ніби кадри,
твій геній,
твій бог,
ти – його хрест,
терновий вінок, багряниця й батіг,
на руках його мирра і кров,
ти – йому смерть,
непогамовне й безусте господнє ім’я,
воно – твоє завтра,
ти – його вчора,
сам не свій замикає всі кола,
де час припинивсь…
