Про первісних Жреців вдавану силу,
Коли Вічні відкинули його віру,
Та дали землі йому на півночі,
Похмурі, тінисті, покинуті, в порожнечі.
Вічні, я з радістю вчуваю ваш поклик,
Нашіптуйте з швидкими крилами слова і не страшіться
свої темні видіння страждань показати.
Глава І
1.Ло, тінь жаху здіймається
У Вічності! Пуста і незнана!
Безпричинна, повна відрази: що за зло
Породило цю порожнечу огидну,
Що душу наповнює тремтінням?
Деякі кажуть - "Це Урізен",
Але невідомий, віддалений,
Розмірковуючи над таємницею, темні сили сховав.
2. Час він легко розділив, й відміряв
Світ за світом в своїй дев"ятикратній темряві,
Невидимий, невідомий! Зміни з"явились
В його пустельних горах, що розкололись грізно
Від чорних сум"ятних вітрів.
3. Бо прагнув він в боях відчайдушних,
В невидимих сварках із формами,
Від позабутої пустелі вже позбутись,
Створити з неї птаха, рибу, змія й елементи -
Вогонь і спалах, пар та хмари.
4. Беззвучно в темряві все ще працює:
Невидимий серед болісних пристрастей;
Робота та незнана і жахлива,
То тінь, обернена сама на себе,
Що величезних сил займає.
5. Але Вічні побачили його величезні ліси.
Віками він лежав, закритий і незнаний,
Розмірковуючи, замкнений від всіх у глибині,
І хаосу огидного його усі страшилися.
6. Свої холодні та безслівні жахи, темний Урізен,
Приготував: десяток тисяч гріз
Простяглися смутними рядами крізь
Світ повний страху, і обертання коліс,
Немов роз"ярене море, в його хмарах чутне.
На схилах його, що повні снігів, і в горах його
Що з граду та льоду, голоси жаху
Звучать, мов громи осінні,
В жнивах коли хмара лютує.
