Надворі ніч і тиша в хаті
І я чомусь не сплю, думки не лізуть з голови.
Жовтяве світло заповняє простір у кімнаті.
Чому... Для чого... Як... а може ж це не ти.
Та дівчина, якою нагородила доля, зустріти
Зимою, у тім далекім і величнім Ленінграді...
Ходою разом мірять рихлий сніг у Царськім Саді.
В театрі коло неї не дихати і бережно глядіти.
Яка п'янила теплим поглядом і посмішкой своєю.
Її лиш раз тримав в обіймах і чув тремтіння її душі
Та доля злодійка мене зажбурила від неї.
Від тої дівчини, відїзд якої я не перешкодив не завадив
Яку залишив я а серце каже зрадив.
Пізніше, я приходив на те місце далі
Дивився втупившись у розклад поїздів
У глибині моїй зривалось - Аня! Аня! ...
А от сьогодні, в неті, я її зустрів
Жовтяве світло л'ється без потреби.
Час не лікує ран лиш робить із них шрами.
Чому... Для чого... може вже не треба...
І я не сплю, і в голові суцільний гамір
