Загальмовані вранішнім холодом марення
Спересердя накинуть на місто дірчасті обнови.
Погаптують краї.
І полетять ножі. І?
І кровоточитиме зима, а з крові тої
Виростатимуть півонії.
А я лежатиму, стишена і ще досі не знищена,
На старих антресолях твоєї пам’яті
Загубленим малиновим ґудзиком.
А ти питимеш каву, приводитимеш дівчат,
Стогнатимеш від болю, писатимеш тупі повідомлення
Одинака-меланхоліка і читатимеш патогенні тексти.
Марення- я будуть непокоїти, неспокій коїти і рани гоїти.
Ми з тобою чужі. І?
І я потай дивлюся на тебе малиновим оком,
І ріжу на сніданок тобі скибки сонця подумки.
Хоча невпевнена, що ґудзики вміють думати.
