Подих у сутінках м'яко,
льодяником м'ятним,
загорнув у сновидіння в місті,
де сновиди від кохання, ми з тобою,
цілувалися необачно під костьолом
чи під кірхою, у тіні старої груші
наші губи, як дівчатка на ковзанках,
ковзалися, сміючись; мова язиків
тихо бриніла, виспівуючи танок бажання...
Глибше розкривалися ми, сп'янівши навзліт,
ближче, тісніше в обіймах,
ніжніше подих наших вуст...
Льодяником м'ятним, моя львів'янко,
у сутінках пам'яті тане, щезає
вечір цілунків під старою
грушею коло костьолу,
коли жага не соромилась
сторонніх очей...
