Під Деревом пізнання добра і…добра
Пересіпуєшся
Задумливо перебираєш язиком
Вервицю земних імен
Дихаєш делікатно так, щоб з Дерева не почали обсипатися сливи
Бо були вже такі необережні –
Їх величали самовбивцями і жаліли їм хрести ставити…
Людоньки, ви не бачили де є вибір,
Його поцупили?
Хтось вже вже прорахував наші вибори
Тільки про це будем цс-с-с-с, бо он – Дерево.
Над Деревом пізнання добра і добра
Мокрі губки хмар, що їх пори налиті слізьми,
З вайлуватістю роботів крокують «ча-ча-ча»
І присідають інколи відпочити на Дерево.
Я бачу тебе. Ти у фотелі гойдаєшся там, внизу
Під Деревом пізнання добра і добра
По корі якого метушаться мурашки
Ти споглядаєш в інший бік, бо боїшся,
Що коли приглянешся, то вони зненацька тебе заскочивши,
Можуть виявитися людьми
Так, людьми!
З руками, ногами та амбіціями…
І тоді яйце, оцей твій атлас Всесвіту,
Маленька писанка твоїх бачень
Трісне на периферії.
З мішень зіниць твоїх відриваються стріли
І несуться вперед кріпленим пір’ям
І назад гострим вістрям.
Ти трусиш сивою кошлатою бородою до п’ят
Так, що тремтять літосферні плити і обурюєшся:
«та як так немає вибору?
Он Дерево, бачиш?
Я виберу добро!»
