Миг один и нет волшебной сказки –
Мир опять стает возможным.
Світ тісний для неї у своїй можливості. Як зручно тим, у кого є бар’єр у ньому. Той бар’єр – то власне Я – сидить у центі і змінює всю перспективу світу...крізь себе.
Для інших що ж?!
Вона мовчить. Для неї існує світ без перспектив. Чи благо це – не нам судить. Міфічний простір пронизаний є тим, що десь отут й де інде, що не в минулому і не в майбутньому. Тут все є нині і так легко міняти маски.
Хоч Клеопатра, хоч Касардра – крізь маску виривається душа. А кожна маска є символом її єства, що промовляє до людей.
...Божевільна сидить за ґратами – її “уберегли” від людства, де маска кожного є хованкою Я
Крізь решітку сяє сонце – воно в клітинку (не кругле як в усіх). У Божевільної воно цілком своє.
Цариця Сонця (чому б і ні?) – вона крізь грати бачить своє царство. Проміння сонця ласкає тіло, що так промерзло у цих стінах, на чужинні.
Цариця Сонця у вигнанні. У царину душі своєї так прагне повернутися Вона.
...Холодне ліжко у лікарні – її вже тут нема.
Повернення...
