Спокуслива річ – щоденник. Можна розмовляти із самою собою так, наче з кимось. Адже знайти співрозмовника – доволі проблемно (для мене). Подруги поховались – хто „за мужем”, хто за кандидатською. Розмовляти про все на світі з чоловіком – справа невдячна, навіть ризикована. Це жінки думають, що чоловіки люблять їх за розум. Блеф. Герой одного з романів Уельбека називає свою коханку розумненькою, бо вона в ліжку не балакає, а професійно обслуговує його чоловічу гідність.
У доречності власної ерудиції і вмінні вести цікаву розмову я засумнівалася десь на третьому курсі, коли такий собі романтик з великого шляху, який був моїм кавалером трохи часу, а за моєї відсутності встиг одружитися, пояснював, що я розумна, а його дружина тупа, що йому шкода майбутніх тупих дітей. Агітація „ти така розумна, що годишся на роль любки, погоджуйся”, пройшла з цілковитим крахом для агітатора, бо тоді, на щастя, у мене з’явилися перші ознаки розуму, а не ерудиції.
Десь аж двадцятилітньою я збагнула, що є два види жіночого розуму.
Перший – ерудиція. „Я все знаю, я тебе навчу, ти уважно слухай”. Чоловіки чомусь бояться такого розуму. Певно, спрацьовує рефлекс, вироблений під час втікання з уроків у хлопчачому віці. Саме цей вид мого розуму й допоміг іншій жінці зв’язати сімейними путами вищезгаданого кавалера. Правда, ріст його ерудиції на цьому суттєво сповільнився, бо, намагаючись крокувати поряд зі мною, він штурмував бібліотеку і навіть щось там балакав про якийсь інститут, який вартувало б закінчити. Зараз мій екс-кавалер спокійно робить свій маленький бізнес, до якого звик з юності, і, мабуть, вже змирився з тупістю власних дітей.
Висновок – своєю ерудицією-розумом ми примушуємо чоловіків бодай прагнути стати кращими, але водночас вони прагнуть від нас втекти. Якщо роль музи вас задовільняє, то можете демонструвати цей вид розуму, не лякаючись.
Вид другий – власне жіночий розум або мудрість. Полягає в тому, щоби вміло приховувати свою ерудицію, якщо така є. Про таких мудрих жінок говорить героїня Ліни Костенко Маруся Чурай, розмірковуючи над феноменом Галі Вишняківни: „У неї на двох глупоти, у нього – розум на двох. У цьому твердому світі він, може, ніякий скраю, зате як прийде додому,– для жінки він цар і Бог”. Експеримент був проведений відразу після вигнання майбутнього батька тупих дітей. Мій ровесник Юрко демонстрував свої знання, здобуті в п’ятому класі ЗОШ, а я захоплено перепитувала: „Справді? „Реве та стогне…” з „Причинної” Шевченка?” і т. п. Результат був блискучий – того ж тижня Юрко запропонував мені руку і серце, але посягнув на моє навчання: „Навряд чи з тебе вийде вчителька, ти вже вибач…” Жінка ерудована в мені збунтувалася, заміж я не вийшла. Хоча Юрка „відшити” було важко, аж таку розумницю йому втрачати не хотілося.
Колись у Давній Греції дівчаток питали ким вони хочуть бути. Майбутніх добрих дружин відсилали до жіночих покоїв, а майбутніх муз – у храм на довгорічний вишкіл. І то брехня, що всі гетери були лярвами. Просто ще маленькими вони зрозуміли, що не хочуть жити в чотирьох стінах і побувати в ліжку чоловіка лише тоді, коли йому потрібний спадкоємець. І, якщо би мені дали такий вибір, то я, попри всю свою моногамність… Зрештою – не знаю. Знаю лише, що хотілося б поєднати, а не вибирати…
