Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2571
Творів: 46713
Рецензій: 91091

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Конкурс

Конкурс. Твір 9. Літні пригоди із присмаком лисичок. Автор Галина Гузовська-Корицька

© Вікторія Штепура, 07-09-2019
Серпневий ранок, несміливо зазирнувши крізь щілину в жалюзях, милувався Мізинчиком. Задоволено посапуючи, хлопець то всміхався вві сні, то плямкаючи губами, чимось смакував. Вочевидь, літні події добряче чіпляють за живе. Емоційно перекидаючись з боку на бік, той відганяв прискіпливість непроханого. На допомогу ранку підв’язалося сонце й усе настирливіше то з одного боку, то з іншого – лоскотало сонька. Ховаючи голову під ковдру, обурювався, бурчав, противився. Аж тут долучився соловейко. Примостившись на вишні в саду, він заливався, любуючись тьохканням. Вже декілька днів, як лисиця потягнула півня, то тепер йому доводиться розпочинати день.
Богдан, смачно потягуючись, розплющив очі. Таки веселун розбудив своїм щебетом. Навпроти, зі світлини на стіні, посміхався дядько Михайло!
- Швидше повертайся, ріднесенький! Досить доленосних сюрпризів! – в подумках звернувся хлопець, згадуючи пережите.
Він скучив за спілкуванням із дядьком, йому не вистачало його задьористості, впевненості, чоловічого розуміння. Правда, дідусь також немало вкладав в онука, але то був інший рівень взаємин. Завдяки його життємудрості він маленьким отримував великі дози життєпозитиву, людяності. А ось дядько був місточком між двома світами. Досвід батька й «чомучки» племінника були його життєорієнтиром.
У шибку легенько стукнуло. Це був знак від Володьки. Сьогодні вирішили йти по гриби. Богдан то з дідусем, то з дядьком призвичаювався до процесу. А щоб назбирати на юшку самому, то вперше! Нашвидкуруч одягнувшись і вхопивши звечора підготовлений кошик, Мізинчик вилетів із хати.
- Привіт знаному грибнику! – висвітлюючи радість, білозубо усміхнувся.
Володька, прищуривши око, з іронією в голосі запитав: «І куди ти в такому вигляді?»
- На кудикіну гору, – ляпнув язиком.
- Ну-ну, – не змінюючи тональності, відповів Володя. Він стояв перед Богданом у гумових чоботях. Завжди розхристаний, сьогодні відзначався охайністю. Сорочка на довгому рукаві застібнута на всі ґудзики й заправлена в штани. Це здивувало підлітка, бо скільки пам’ятає, друг завжди носив шорти. Штрихом до портрету грибника був картуз, який аж ніяк не вписувався в його буденний стиль.
- Думаю, що в такому вигляді тобі тільки кліщів та комарів годувати. А для гадюк – можливість за палець ущипнути, – наганяв страху.
- Не подумав. Я миттю, – згідливо кинув осоромлений хлопець.
- Стоп, – не відпускаючи промовив досвідчений.
-  Що в кошику? – заглядаючи, запитав. – Де ніж? Вода? Та й на зуб візьми щось кинути.
Богдан, розуміючи, що не продумав до кінця, взявся виправляти ситуацію.-  І по гриби треба знаючи ходити, – переодягаючись, міркував. – Проблема з гумаками, – замислився на мить.
Заглянувши в сіни, вхопив дядькові чоботи. «Не образиться», – й шугонув ногою в чобіт.
- У самий раз! Підросла, – зрадів.
Пам’ятав, як минулоріч Михайло насміхався, коли він приміряв його взуття.
- Аякже! Змужнів! Навіть косу вмію в руках тримати!, – пишаюся собою.
- Що ти там порпаєшся? – заглянув Володька. – Сонце вже другу філіжанку кави спустошило!
Богдан, усміхаючись, відповів: «Можна подумати, що ти з ним за столом сидів!»
Володька ще раз кинув оком на друга й одобряюче сказав: «Зовсім інша справа! Тепер можна по гриби!»
Хлопці вийшли з подвір’я. За воротами на них очікував Вірний. Він усю ніч надійно ніс службу, але пропустити похід до лісу не міг. У нього там своя справа. Має звести рахунки з лисицею, яка на днях поцупила хазяйського півня. А він прогледів рудохвосту.
- Почекай на мене, – сказав Володька й зійшов із дороги. Він хвацько перестрибнув через рівчак і попрямував до хати.
- Ти куди? – поцікавився Богдан.
Підліток, не повертаючись, махнув рукою: «Сюрприз!»
За декілька хвилин він повертався вже із двома сюрпризами. Одяг дівчат свідчив, що вони явно готові на прогулянку до лісу.
Софійка привіталася й, підморгнувши, запитала: «Як тобі така компанія? Не заперечуєш?
- Суперова! – зраділо відповів. – Молодець, Володю, що запросив.
- Та ми самі напросилися. Руся ще не бачила, як ростуть гриби, – пояснювала дівчина.
Вона підійшла ближче, і, заглянувши в кошик, побажала: «У ліс – пусто, щоб із лісу – густо!»
Всі засміялися.
- Щоб було на юшку й на сушку! – підтримуючи гру слів, випалив Богдан.
Не раз, проводжаючи дідуся по гриби, бабуся приказувала: «Куди ти, туди і гриби. Щоб було на юшку й на сушку!»
Ранок набирав обертів. То тут, то там мукало, рохкало, кукурікало, грюкало, дзеленчало. Сонце піднімалося все вище й обіцяло гарний погідний день. Це тішило грибників, бо останній тиждень ливцем лило. Правда, дідусь заспокоював онука, повчаючи: «Це правильний дощ. Він необхідний серпню, як і тепло». Хлопець дивувався, однак, уточнював: «Хіба бувають неправильні дощі?» Роман Іванович, ховаючи посмішку у вуса, відповідав: «Коли після дощу розпогоджується й теплом окутується земля, то чекай гарного врожаю грибів».
До лісу рукою подати. Однак Володька запропонував зайти з північного боку. Він уздовж і впоперек сходив, знав його, як свої п’ять пальців. Не раз, нудячи світом, бродив по лісу, вивідував усі його таємниці. Заморившись, пробирався в малинник і досхочу смакував. Однак сьогодні на нього покладено ще одну місію: вивести Вірного на лисячу нору. Пообіцяв Роману Івановичу, що допоможе вполювати шкідницю.
Минулого року саме з північного боку рудохвоста ховалася від кари. Він усе продумав. Поки дівчата ласуватимуть малиною, вони заглянуть до неї на гостину.
Пробираючись крізь кущі, хлопці підійшли до місця, яке, на думку Володьки, мало б бути пристанищем лисиці. Однак зарослі свідчили про те, що давненько сюди не забігали.
- Аякже, чекатиме на нас, – із ноткою іронії в голосі сказав Богдан.
- Не факт, що саме в цьому місці я її бачив, – засумнівався Володька. –Полювання розпочали. Тримайся, злодійко!
Поки підлітки перемовлялися, Вірний винюхував. Він нишпорив, відходив убік і повертався знову. Хвилин п’ять його не було. Невдовзі хлопці почули, як недалеко від них завовтузилося, загавкало. Вони кинулися на шум і не йняли віри. Собака, придавивши лапами лисицю, перегризав їй горло.
- Вірний, друже! Справжній мисливець! – захоплено вигукнув Володька.
Про те, що Вірний уміє ходити на лисиць, знали в селі. Дядько Михайло, затятий мисливець, як тільки відкривали сезон, зразу вирушав на полювання. Цуценя дісталося від друга, який виїхав на заробітки. Зо два роки призвичаював, поки той навчився ремеслу й отримав визнання. Рибальські пишалися собакою. Знали, якщо Вірний пішов на лиса, тому не поздоровиться. Не довго полювалося. Як тільки почали створювати спецугіддя для бізнесу й у ліси зачастили за ігрищами, тварини, відчувши небезпеку, покидали місцину.
- Що робитимемо? – поцікавився Богдан. – Накрилися наші гриби?
- Завалимо гіллям, залишимо знак, а після збирання занесемо додому, –знаюче відповів друг.
Події розвивалися настільки швидко, що хлопці й не помітили, як Вірний, переконавшись, що лисиця мертва, почав стягувати гілля. Він притягував гілку, залишав і повертався назад.
- Звідки він їх тягає? – дивувалися.
Підлітки пішли назирці за собакою. Вони побачили, як неподалік ішла вирубка лісу.
- Удача сама пливе до рук, – сказав Володька і взявся за роботу.
За деякий час місце замаскували. Хлопці вирішили повернутися до дівчат і розпочати збирати гриби.
Зробивши декілька кроків убік, Володька вигукнув: «Лисички!» Він, охайно зрізуючи, притакував: «Я так і знав, я так і знав. Де живе лисичка, там водяться лисички». Богдан ніколи не бачив і не чув про такий вид грибів. Він із цікавістю спостерігав, як Володя, наче мала дитина тішився знахідкою.
На запитання Мізинчика, чи він упевнений в її користі, Володька відповів: «Дивак ти, Бодю!» Лисичка – санітар організму! Читав, що з них виробляють інсулін, вони містять вітаміни, амінокислоти, мікроелементи й величезну кількість мінералів, які корисні для зору. Сприяють виведенню радіонуклідів завдяки тому, що мають у складі величезну кількість міді й цинку, – переконливо розповідав хлопець. – Крім того, ще лікують виразки, пухлини, псоріаз».
- О, глянь! – раптом всезнайка тицьнув пальцем на шию Богдана. – Папілома, – поцікався, – кажуть, помагають і від неї. – Така собі лисичкопанацея.
Яскраво-жовте сімейство в капелюшках із хвилястим, зігнутим краєм невеликими купками вмостилося під ялиновим гіллям. Серед нього вирізнялися дозрілі лисички в капелюшках-воронках із нерівними, звивистими, а то й зовсім розірваними краями. Пробивалися на світ божий з-під листя й молоденькі грибочки-ґудзички у плоских картузиках.
- Понюхай, – підсунувши гриб під ніс другові, запропонував Володька. – Який запах! Він відрізняє лисички з-поміж інших: березове листя з домішкою м’яти, – насолоджуючись, промовив.
- Еге, запах лісу, – відповів Мізинчик. – Відійшовши на декілька кроків праворуч, гукнув: «Глянь, скільки їх тут! Однак мені здається, що вони якісь не такі?» – засумнівався.
Володя підійшов, кинув оком на знахідку і промовив: «Маєш рацію. Це несправжні».
Він нахилився до оранжево-жовтої лійкоподібної з хвилястим краєм лисички і придавив червоно-оранжеву пластинку, яка низько спускалася на ніжку. Від дотику вона набула бурого кольору.
- Бачиш? Це доказ того, що він неїстівний. – І запах інший, – потягнув носом.
- Ого! Ціла наука! – дивувався Богдан. – Дивина. Не міг і подумати, що збирання грибів вимагає скільки знань і вмінь! Буде за чим в неті полювати.
Хлопців настільки захопили лисички, що, здавалося, забули про все і про всіх.
- Слухай, давай погукаємо сеструх! Мабуть, вони вже хвилюються? – запропонував Володька. – Й не очікуючи відповіді, продовжив: «Краще зробимо так: ти залишаєшся збирати, а я збігаю за Софійкою та Русею. Так буде швидше".
Богдан згідливо кивнув головою: «Гаразд. Тільки одна нога тут, а друга там», – кинув услід другові, який зник у кущах.
Дівчата, посмакувавши малиною, тривожно виглядали друзів.
- Може підемо назустріч? – радилася з сестрою Софійка.
- А якщо розминемося, – старалася стримати сестру Руслана. Ще заблукаємо.
Софійка засміялася: «Та що ти, Русю! Я знаю ліс, як свої п’ять пальців».
Раптом донісся голос Володі: «Агу! Дівчата! Гайда до нас!»
Сестри пішли на голос. Підліток, заховавшись за дубом, спостерігав, як дівчата кидалися навсібіч. Хлопець, пропустивши їх уперед, пішов за ними назирці. Він лукаво спостерігав за їхньою реакцією. Переконавшись, що йому не вдасться їх взяти на кпини, окликнув. Тепер уже красуні не реагували на нього. Вдаючи що їм байдуже, навіть не повертали голови. Раптом Руслана перелякано закричала: «Гадюка!» – й відступила вбік. Володя миттю кинувся на допомогу. З іншої сторони назустріч летів Богдан.
- Та це ж вуж! Самка. Сказано, міська: гадюку від вужа не може відрізнити! – зверхньо сказав всезнайко, побачивши жовтовухого, який на сонечку, біля пенька, вигрівав боки. Як тільки підлітки підійшли ближче, він зник у кущах.
– Пригода на пригоді, – видихала переляк Руслана. – Не ліс, а скарбниця таїн. Пам’ятатиму до нових віників!
- О, та ти ще одного дива не бачила! – вигукнув Мізинчик. – Володю, чи не пора до Вірного?
– Охолонь, пустодзвоне! Назбираємо грибів, а тоді й покажемо! Вже он до обіду рукою подати, а в кошиках порожньо, – по-дорослому відповів підліток. – З вами не гриби збирати, а волам хвости крутити.
На якусь мить усі отетеріли від риторики Володьки. Хлопець глянув з-під брів на Богдана і зрозумів, що перегнув палицю, бовкнувши необдумано. Друг стояв розгублено, переминаючись із ноги на ногу.
Змінивши тональність, він заглянув у його кошик й по-діловому сказав: «Видно, що новеньким щастить. Гляньте, лисички самі в руки просяться!»
- Бодю, веди нас на грибне місце. Ти ж знаєш таку місцину, – підтримуючи авторитет друга перед дівчатами, звернувся грибник.
За деякий час підлітки зібрали гарний урожай. Сусідили й лисички, й сироїжки, й підберезники, й козарики. Боровиків було не густо, однак, усі раділи, бо в кошиках не було пусто.
Діти, обережно дістаючи гриб, розглядали, хвалилися, раділи знахідці.
- Які всі молодці! Зрізаний гриб – запорука майбутнього врожаю, – інспектуючи, хвалив грибників Володька. – Заслуговуєте на бутерброд.
Він витягнув пакунок, який носив у рюкзаку. Як тільки його розгорнув, запах хліба й шинки спровокував відчуття голоду.
- О, кишки марша грають, – приказував Володька, застилаючи пеньок рушничком. На нього з чотирьох рук щедрилося смаколиками.
Богдан, згадуючи слова Володі, сказані вранці, випалив: «О, та тут страви не на один зуб!» Всі дружно засміялися. Втомлені, але щасливі, вони, навперебій ділилися побаченим і почутим.
- Добряче апетиту нагуляли, – сказала Руслана. – Давненько я так не відпочивала.
- Для мене збирання грибів – це, насамперед, відпочинок, – захоплено ділився Володя. – Ліс, чисте повітря! А в місті? Що ви, міські, бачили, окрім асфальту?
- Приїжджай, ми тобі таку гостину влаштуємо, що й не снилося, – запрошував Богдан. – Стадіон, музеї, фонтани...
- Ой, щось Вірного не видно? – озираючись навколо стривожилася Софійка.
Вона, тримаючи в руці курячу ніжку, запитливо глянула на хлопців.
– Не хвилюйся, все норм, він несе варту. Скоро дізнаєтеся й побачите нашого героя, – інтригуюче відповів Володька.
Підобідавши й відпочивши, грибники вирушили на місце вранішньої пригоди. Володя, орієнтуючись по мітках, упевнено виводив на стежку. Він, час від часу відхиляючи гілля, пропускав сестер і Богдана, а потім знову заходив наперед, ведучи за собою.
Недалечко від шляху дзюркотіло.
- О, водичка, – радісно вигукнула Софійка й кинулася до дзюркачика.
Вона добре знала це місце, бо не раз тут тамувала спрагу.
- Русю, ти ж хотіла пити? – звернулася до сестри.
- А як без кружки? – поцікавилася дівчина.
- Це не проблема, – вигукнув Володька й кинувся до лопуха. Він повернувся з виготовленим із листка черпачком. Побачив, як Софійка, склавши докупи долоні, набирала води, а Богдан старанно підбирав кожну краплинку.
- Та хіба так можна напитися? – відводячи погляд від них, запитливо глянув на Руслану.
Він підійшов до дзюркачика з іншого боку, набрав у лопуховий черпак води й запропонував дівчині: «Будеш?». Руся кивнула. Вона нахилилася до черпачка й помітила, як затремтіли від хвилювання руки Володьки. Видихаючи, прошепотіла: «Який ти класний, Володю!»
Вона припала до води, жадібно втамовуючи спрагу. Хлопець відчув тепло рук Руслани, коли вона, склавши долоні човником, підставила під його руку. Володя затаїв подих, спостерігаючи за дівчиною. З-під хустинки вибилося пасмо волосся. Він обережно вільною рукою підсунув його на місце. Йому хотілося, щоб якнайдовше тривала ця мить.
Ідилію порушив Вірний. Він, почувши голоси, й собі подався до води. Радіючи по-собачому, кидався від одного до іншого, розсипаючи навколо джерельну свіжість. Підлітки й собі почали гратися, набираючи в долоні води і бризкаючи одне на одного.
Освіжившись, вирушили до сховку. Попереду біг Вірний. Час від часу озираючись, він спостерігав, як пари, взявшись за руки, щось обговорювали, сміялися.
Пес першим дібрався до місця пригоди, зупинився й розсуваючи гілля, почав витягувати лисицю. Він так уміло це робив, що всі застигли на місці.
- Професіонал, – вигукнув Володя. – Поставивши кошик під дерево, взявся до роботи. Звільнивши руду від гілля, він зв’язав передні й задні лапи і взяв підготовлену жердину.
- Бодю, допомагай, – скомандував, протягуючи палицю поміж зв’язаними лапами.
За деякий час усі вирушили в бік села. Очолив процесію Вірний. За ним хлопці несли злодійку. Ноша була неважка, однак, незручна. Час від часу вони міняли плече, бо жердина тиснула, залишаючи слід. Дівчата не відставали. Вони словесно підтримували хлопців. Дійшовши до подвір’я, де мешкала Софійка, попрощалися, домовившись зустрітися вранці на озері.
Назустріч вийшов Роман Іванович. Вірний кинувся до нього. Він ластився, стрибав навколо, очікуючи на похвалу. Чоловік, чухаючи собаку за вухом, задоволено промовив: «Молодець, друже, наказав злодійку. А хай би не сунула носа до чужого проса. Заслужила кару! Такого півня поцупила! Та що півня. Вона мене без голосу залишила!»
Усі зайшли на подвір’я. Бабуся, почувши голоси, сплеснула в долоні: «Нарешті! Всі очі прогляділа. Вже й борщ зачекався. Мити руки й до столу!» – наказала.
Обід затягнувся. Грибники, смакуючи бабусиним борщем, навперебій розповідали про пригоди в лісі. Вірний, із почуттям виконаного обов’язку, повз вуха пропускав теревені, бо тільки йому відомо, яке треба включати чуття, коли йдеш на лиса.
Полювання.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Літні пригоди із присмаком лисичок

© Olena Kaminska, 13-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисичок

© Тетяна Тутік , 13-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисичок

© Філь Галина, 13-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисичок

© Тетяна Кураченко, 12-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисички

© Ирина Первушина, 12-09-2019

Душа летить в дитинство, як у вирій

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Людмила, 11-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисичок

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Подолянка, 11-09-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 11-09-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 11-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисичок

© Тетяна Колесник, 11-09-2019

[ Без назви ]

© Уляна Янко, 10-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисичок

© Nataliromanova , 10-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисичок

© Наталія, 10-09-2019

"Літні пригоди з присмаком лисичок"

© Валентина, 10-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисичок

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олена, 10-09-2019

[ Без назви ]

© Олена Гриньова, 09-09-2019

Літні пригоди із присмаком лисичок

© Світлана Сіропол, 09-09-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.68458104133606 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …