Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2522
Творів: 45486
Рецензій: 89032

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза замальовка

Монька

© Яна Устимко, 12-06-2018
Монька таки вичекала і в слушний момент чкурнула надвір. Але давала драла – аж закурилося за нею. Жмутик шерсті метнувся у повітрі й завіявся в кут коридору.  Я бігом схопила ключі, зачинила двері, і як була, у шльопках і халаті , полетіла слідом.
– Монька! Монька-а-а! – поки збігла на перший поверх, в сходовому колодязі ще відлунювало моє відчайдушне  «а-а».  Спереживалася я тоді, адже Монька геть не пристосована до двору: машини, собаки, хлопчиська-розбишаки. Мало що.
Вилетіла з брами і серце моє впало: Моньки ніде поблизу не було.. Ні на тротуарі, ні на дорозі, ні на газоні. Ото бестія хвостата! Не відає, що витворяє. Свободи, бач,  їй закортіло.
–  Моніко! –покликала  вже тихіше  і пішла вздовж тротуару. І тут бац- вискакує  напереріз зі клумби, що під будинком. Очі – тарелі,  вуха прищулені, шерсть на хребті дибки, з морди -- дикий крик. А за Монькою – три сороки. Монька, довго не думаючи – на газон, а звідти  -- на старезну вербу. А на вербі листя густо, нічого  за ним не видно. Сороки політали-політали, та й геть забралися.  Підійшла я  до верби, задираю голову:
– Монько!! Де ти,  паскудна морда?!
Ані шелесь. Покликала  вдруге, втретє.  Ніякої реакції. Обійшла я вербу, дивлюся, а на одній з гілок втишена Монька вмостилася,  простір гіпнотизує.  Ні, вже не перелякано. Поглядом переможця  зорить – зосереджено  і водночас відсторонено- медитативно.  Вуха сторчма, лапки вкупі, хвостом балансує.
– Моніко, – підлещуюся лагідно, – ходи сюди,  хойці, моя манюня,  злазь!
А Монька згори на мене зневажливо очиськами блись І знову  в простір втупилася.
Почекала я ще півгодини, поки не змерзла. Хоч і літо було, а надвечір’я свіжим  видалося. Вогкість пробирає, до хати хочеться.. Ну і як мені мою мацапуру з дерева зняти? Попросила б сусіда-хлопчиська чи перехожого парубка, щоб виліз і зняв хвостате чудо.  Але надворі  -- наче вимерло. Чи то народ  в суботу на рідні села роз’їхався,  чи до блакитних екранів прикипів  якийсь там чемпіонат з футболу дивитися. Кличу, кличу мандрівницю, а вперте створіння з дерева  ані лапою. Пташкою, мабуть, себе відчула.
Стояла я, з ноги на ногу переминаючись. і метикуючи, як  Морньку з дерева зігнати.  Тут мене нарешті потрібна думка осінила. Вихід простий, як двері. Збігала я домів, улюбленого Моньчиного корму принесла. Насипала під деревом. Стою,чекаю.  Дивлюся на Моньчину реакцію. Глипнула моя пані зацікавлено,  рожевим  носиком покрутила і демонстративно відвернулася.
« Ах ти  ж, мацапуро!» - не витримали мої нерви. – Ану, паскудна мордо, злазь негайно! Кому  кажу?!
Монька  на мене зневажливо блись очиськами і  – далі  простір гіпонотизувати.
Відчуваючи, що від з холоду  вже дрижаки беруть, розізлилася  я на Моньку:
– Як собі хочеш. Йду додому , а ти ночуй на дереві.
Подалась я в бік брами. На півдорозі розвернулася.:  кицьки не видно, а на корм сороки злетілися. Не знаю, чи ті самі, що Моньку гнали, чи інші - ондее,  скачуть, дзьобають.  Стала  дивитися, що ж далі буде. А далі  в якийсь момент  раптово зашуміло –запінилося листя, затріщало гілля. І, як велетенська, налита соком і злістю  грушка, бабахнула  моя радість з верби , та просто на тих сорок.  Мабуть не стрибнула, а  таки впала, бо  тріск і шелест був, немов  зрубане дерево об землю гахнуло, а швидкість польоту тушки,  як в ракети. Сорочачі та котячі волання  перемогли  чемпіонат  з футболу--  вікна почали розчахуватися, а з вікон – зацікавлено вигулькувати голови  сусідів.
Сороки,ясна річ, чекати на вірну смерть не стали.
Вишкірившись і зашипівши в порожнечу для годиться ще раз,  Монька здалася. Точніше не здалася, а якраз навпаки. Йшла до мене моя киця , як солдат по нагороду: ніс до неба, хвіст трубою,  очі поблажливо примружені. Та ще й не з порожніми відрами, а з сяким-таким трофеєм –  чмихаючи і сорочаче пір'я з мордочки стріпуючи.
На щастя, мої побоювання не справдилися.  -- гулянка не змінила звичок домашньої кицьки. Хіба зовсім трішки. Тепер Монька вже не шкрябала вхідних дверей і  не м'явкала з проханням відпустити її надвір.  І погляд, яким вона окидала двір з  висоти вікна чи балконних перил, був точно таким самим, як тоді на дереві.  Погляд переможця понад всією земною мурашиною метушнею.  Він красномовно промовляв до всіх, з чиїм виглядом чи  поглядом в ці миті перетинався:  «І що ви розумієте  в цьому житті, плебеї»

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 16-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 14-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 12-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 12-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 12-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.56525802612305 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …