Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2535
Творів: 45693
Рецензій: 89404

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро Частина перша - Вибір 3

© Олександр, 13-01-2018
Дідько усміхнувся:
- Фактично - так, ти поряд, я навіть помацати тебе можу, - Він простяг руку й торкнувся Василевого плеча. - Але теоретично - ти ніде не зафіксований.
- Я ж натискав кнопку ідентифікації, отже десь мене зареєстрували?
- Наскільки я знаю, то була попередня реєстрація, щоб викреслити тебе зі списку живих. А далі все - ти зник. І в живих немає, і серед померлих теж.
- Що ж тепер? Може мені повернутися до КПРС і подати скаргу?
- Куди? - Дідько раптом занервував, став озиратися, навіть під стіл чомусь зазирнув. - Ти був у КПРС?
- Звичайно був. А як інакше до вас потрапиш - тільки через неї.
- І сам, добровільно туди вступив?
- Чому це добровільно? Мене ніхто не питав - спокійно пив собі горілку, з жінками кохався, а потім хтось за мене вирішив, що пора. В результаті - “Вас вітає КПРС!” Дивно, чому вони не додумалися таке гасло повісити при вході?
- Ми зараз про партію говоримо, еге ж?
- Яку партію? Я Кімнату Попередньої Реєстрації та Сепарації  мав на увазі - скорочено КПРС, - здивувався Василь.
- З якого Біса тобі раптом скорочувати закортіло? - визвірився Дідько. - Не міг, як всі нормальні люди, повністю назву сказати? Мене ледь шляк не трафив.
- Вибач, у мене звичка така - подумки переводити все в абревіатури: ЧСК - Чоловік в Сірому Костюмові,- це той, з КПРС. - Василь подивився на Дідька й уточнив. - Не з партії. Або ЛСД - Лисий Собі Дядько, чи Дідько, - тобто ти. Отак мені подумалося при нашій зустрічі. А чого це, скажи, тебе раптом так розгнівила згадка про “партію”?
Чорт налив собі спотикачу, не роздумуючи хильнув, скривився, але занюхувати не став.
- Було діло - потріпали її члени мої нерви,- ледь жалітися Верховному не побіг. Та хіба ж це можливо, щоб Головчорт жалівся на свою паству?! Якби не вона, - Дідько погладив пляшку, - то продав би до Біса свою душу Верховному. До речі, я після того випадку й підсів на спотикач - виліковує, краще будь-якої панацеї.
Василь теж хлюпнув собі на денце з пляшки, що зображала червоного чорта, всівся зручніше.
- Розповіси, що там у вас трапилося? Цікаво ж бо - я теж в КПРС деякий час був -  в партії. До речі, а чому тих партійців до тебе направили?
Дідько скоса подивився на Василя, відібрав у нього філіжанку й вилив її вміст собі на язик.
- А куди ж іще? Їм тільки тут і місце. Хоча, я б не проти, щоб їх до Раю перемістили - нехай там світле майбутнє будують. А від тебе я не очікував - зовні простий, як вила, і добрий, наче сонний Цербер, а теж вступив у це... Тепер зрозуміло, чому ти сюди дістався: Верховний не теля, бачить звідусіля.
- Дідьку, даремно ти на мене злишся. В КПРС я не довго був і сам від них пішов.
- Невже роздивився диявольське їхнє нутро?
- Майже, - Василь почухав потилицю. - Грошей після народження первістка бракувати стало, а внески - дріб’язок, але все одно, - копійка до копійки... Ото така причина була. Та й поглянь, хіба я схожий на твого ворога?
Дідько, хоч і дувся, наче сич, але удав, що прискіпливо роздивляється Василя.
- Наче не схожий. Але люди такі підступні - чим ти кращий?
- Знаєш, я рідко вихваляю себе, але ножа в спину не встромлю - це точно. Не сподобається щось - скажу в очі. Он про тебе - що думав, те й виклав. Так що заспокойся. Порадь краще - мені повернутися до Кімнати Попередньої Реєстрації та сказати, щоб виправили ситуацію? Чи ти сам все влаштуєш?
- Повернутися тобі навряд чи можливо, бо я не знаю випадків, щоб з Раю, чи Пекла хтось повертався.
- Так тут же через кімнату пройти  - й уже на місці! Двоє дверей - хіба перепона?
- Розумний же ти! То спробуй, а я посміюся.
- Невже ніяк? А що ж тоді Орфей, Геракл, чи Данте - вони ж повернулися на Землю, хоч і побували по той бік життя?
- По-перше: більшість з цих персонажів є вигадка. По-друге: їхні історії являють собою, як у вас кажуть, ворожу пропаганду. Конкуренти, - Дідько підняв свого вказівного пальця догори, - не гребують нічим, аби забруднити наш імідж, змальовуючи Пекло, як збіговисько всілякого непотребу, як таку собі кару за гріховне земне життя. Але подумай - навіщо нам карати людину, яку, за їх словами, самі ж ми й спокушаємо? Не було б логічнішим навпаки, винагороджувати її після смерті всілякими там витребеньками? Тобі це не здається дивним?
- То чому ж ви дозволяєте опонентам такі речі, чому не ведете роз'яснювальну роботу поміж людьми?
- У нас не вистачає засобів, та й навіщо? Нехай собі кажуть, що хочуть: собака бреше - караван іде. Все одно кращі представники роду людського поповнюють наші ряди, щоб там не говорили. Зауваж: Моцарт і Гегель, Пушкін і Боккаччо, Рафаель з Арістотелем - всі тут.
- Невже?!
- Уяви собі! Цей список можна продовжувати безкінечно.
- І Сократ у вас?
- А де йому ще бути?
- Оце так-так! А чим же вони всі тут займаються?
- Я ж казав - чим забажають: творять, дискутують, удосконалюють свою геніальність. До речі, які твої вподобання, щодо музики? А то ми сидимо тут, наче в склепі.
- За життя Вівальді подобався, і Пінк Флойд.
- Щодо останнього, то їх до нас ще не направляли, а от маестро Антоніо тут, і такий же плодовитий, яким був і на Землі. Зараз я ввімкну тобі щось з його останнього.
Дідько пошарудів чимось на столі й звідусюди полилася тиха мелодія.
- То що, впізнаєш?
- Якщо чесно, то ні.
- Й не дивно - Вівальді створив цю п'єсу вже після смерті, перебуваючи у нас. До речі, він назвав її - "П’ята пора року: Пекло". Оригінально, еге ж? Ти слухай, слухай.
Дідько дістав ще одну пляшку з рідиною бурштинового кольору, хлюпнув у Василеву філіжанку, пошепки при цьому прокоментувавши:
- Це - ожинова. Не дуже міцна - під Вівальді саме те.
Василь сьорбнув трохи, задоволено плямкнув, зробив ще ковток і зосередився на мелодії. Віддалено почерк Маестро в п'єсі вгадувався, але багато чого було нового. І хоча вся композиція була виконана в мажорі, проте ідея всесвітнього відчаю пронизувала творіння “Рудого священика” наскрізь.
Скрипки між собою жваво перемовлялися, Василь вслухався у їхню розмову й смакував наливку, а Дідько сидів тихо, заплющивши очі, й блаженна посмішка блукала його обличчям.
"І за що його кличуть ворогом роду людського? - подумалося Василеві. - Привітний дядько, ще й поціновувач випивки та музики. Якби всі вороги були такі!"
Мелодія невдовзі закінчилася, Дідько розплющив очі й задоволено спитав у Василя:
- Неперевершено, еге ж? І таких шедеврів у нас безліч - не на одну вічність вистачить.
- А тобі не здалося дивним якесь трагічне наповнення цієї п'єси? У мене склалося враження, що нею композитор намагався показати свою безпорадність перед... не знаю, як правильно - несправедливістю долі, чи що?
- Хіба? Як по мені - весела, оптимістична композиція. Звідки у тебе такі висновки?
- Я озвучив те, що відчув, що першим прийшло на думку - кажуть, воно найближче до істини. І ще, Дідьку, от скажи - тільки відверто, - де тут свиня схована?
- Не зрозумів, яка свиня? - Чорт про всяк випадок принюхався.
- Та я про те, як ти характеризуєш Пекло. Складається враження, наче Рай саме тут: роби, що забажаєш, в межах дозволеного, звичайно, і ніякого покарання, навпаки - лише заохочення. Багатьом за життя таке не мріялося - чому раптом після смерті ось ці привілеї? Що тут не так?
- Я ж говорив - ти унікальний! А, будь, що буде! - Дідько хлюпнув собі спотикачу, хильнув його, деякий час ловив, наче викинута на берег риба, ротом повітря, потім понюхав сир, витер очі та продовжив. - Розумієш, наше Пекло - для творчих особистостей і не обов'язково у сфері мистецтв. Ти за життя можеш талановито пекти пиріжки, чи з великим задоволенням колупатися в перегноєві, але якщо тобі це подобається, і гріхів назбиралося вдосталь, то велика ймовірність, що після смерті одержиш направлення до нас і за бажанням будеш тут займатися тим самим. Але! Є одне але: у тебе, звісно, виходитимуть шедеври, яких ще ніколи не було, та оцінити їх, окрім тебе самого і нас, чортів, більше ніхто не зможе. Для інших твоя мелодія буде какофонією, пиріжки стануть глевкими, вино нагадуватиме болотну воду, а неперевершений вірш звучатиме, як набір випадкових слів. Хіба це не Пекло - коли ти не маєш змоги поділитися своїми досягненнями, на повні груди вдихнути солодкий вітер тріумфу?
- Он воно як! І що, всім оце подобається?
- А у них є вибір? Звичайно, новоприбульців спочатку бісить, гнітить такий стан речей, призводить до тривалої депресії, але потім у більшості з'являється розуміння ситуації, вони вже не намагаються відразу поділитися своїми здобутками з іншими, працюють “в стіл”, плекаючи надію, - Дідько саркастично посміхнувся, - що колись все буде оприлюднено. Є такі, що розуміють марність всіх оцих сподівань; вони замикаються в собі, досягають чогось невідомого нам - прозріння, Нірвани, чи ще чогось, та зникають...
Василь мімікою показав здивування.
- Так, так, зникають, - продовжив Дідько. - Можливо переходять на інший рівень, чи до Раю.
- Навіть так?
- Не впевнений, але припущення таке є. Отож, одні зникають, деякі завмирають у прямому сенсі цього слова і сидять, наче мумії, ні на що не реагуючи. А більшість рухаються по колу: досягнення, ейфорія, розпач, депресія, намагання зробити собі зле (ти ж розумієш, що це неможливо!), ступор, поступове відродження і знову все спочатку.  Втім, я не дуже поглиблювався в ці хащі, бо у самого роботи до чорта. - Дідько засміявся.- Каламбур: у чорта роботи до чорта! Але так і є. І Пекло наше таке, якщо коротенько. До речі, що тобі подобається найбільше?
- Груші, - ляпнув, не задумуючись, Василь.
- Будуть тобі груші, але я не про те - хобі у тебе є?
- Навіть не знаю. Можливо, копирсатися в саду - і робота, і релакс.
- Чудово! Вирощуватимеш черешні з кісточками, бо наш селекціонер вивів безкісточковий сорт і робить з неї наливку, яку ти розкритикував. То ж виправиш ситуацію - і при ділі, і нам вигода своя теж є. Згоден?
- Так я ж ніде не врахований - вам за це не перепаде?
- Ой, не хвилюйся, щось придумаємо. Інспекції до нас не їздять, окрім нас ніхто Пекла не контролює - запишемо тебе рядовим чортом і будеш, як у дідькової матері за пазухою, перебирати гній.
- Ти хочеш сказати, що...
- Нічого я не хочу - не вигадуй! Сам же говорив, що в саду - а значить в землі, в гноєві,- колупатися хочеш. А що у моєї матері за пазухою, я не знаю, бо не пам'ятаю її. Все, змінили тему.
- Я не хотів тебе образити, вибач.
- Забули. Це все дія спотикачу - він розв'язує язика так, що сам потім не радий. До речі, до мене тільки-но дійшло: ти ж відчув смак і наливки, і спотикачу, мелодію розібрав ледь не по нотах, хоча не міг, не повинен був цього робити. Що з тобою не так?
- Ти у мене питаєш? Я сам у тебе намагаюся про це дізнатися. - Василь дивився на Дідька, який раптом розкрив рота, наче побачив несподіване щось та дивне. - Що?..
- Я зрозумів - це знак! Мені вже давно хотілося побувати на Землі - люди стільки всього розповідають про тамтешнє життя, що звідси воно здається казкою. Ні, звичайно, я бував інколи там, але ненадовго, бо ні на кого залишити своє крісло. А без вправного керівника Пекло швиденько скотиться в Тартарари, звідки й до кінця Світу недалеко. І тут ось доля приводить тебе. Ти наче й не дурний, а головне - у тебе всі відчуття відкриті, чого бракує в інших чортів. Звичайно, і серед них є гідні кандидати, але почуття прекрасного їм не притаманне. А ти… Одним словом - сідай на моє місце! Безкінечна влада, все чого забажаєш - буде твоє. Мрія, а не посада!
Василь, що слухав Дідька з розкритим ротом, перепитав:
- І дружину теж можна?
Чорт скривився, розвів руками, наче щось мацаючи:
- Мм! І дружину.
- І навіть на Землю повернуся? - знахабнів уже Василь.
- Ні, на Землю не вийде - хіба що, якась нова “Людина Зеро” знов оці двері без дзвінка відкриє. То що, домовимося?
- Захоплива пропозиція, але мені керувати не дуже подобається - я тишу полюбляю: кущі, дерева, земля, трава. А тут он яка відповідальність!
- Я тобі все розкажу, - Дідько пересів до Василя на канапу, взяв того за руки. - Нічого страшного тут немає: лунає дзвінок, відчиняються двері, заходить неофіт і ти запитуєш, що йому подобається робити. Набираєш його вподобання на ось цьому пристрої, - чорт показав на стіл, де лежало щось схоже на планшет, - і тобі видає номер кола, сектор і вільні місця. Тиснеш на одне з них і відправляєш прибульця у двері, що за морем.
- У вас тут і море є?
- Яке море? Тьху, не збивай - я про намальоване, у приймальні. Отже, там його приймуть твої заступники й проведуть за адресою. Все. Потім наступний і так далі.
- А якщо я захочу перепочити?
- Тю! Та скільки завгодно - тиснеш на паузу й роби що хочеш.
- Але ж там утвориться черга!
- Ой, я тебе прошу! Куди їм тепер поспішати - зачекають, нічого з ними не станеться.
- Все одно, незручно якось.
- Це спочатку, а потім звикнеш. Та й чого про інших думати - вони дуже співпереживають тобі?
Василь знизав плечима.
- Отож!
Дідько дістав пляшку зі спотикачем, спробував налити Василеві, але той, покусуючи губу, відмовився.
- Ти, головне, не хвилюйся, - чорт хлюпнув собі трохи зілля. - В разі чого, можеш заступника всадовити в своє крісло - скажеш, наприклад, що відправляєшся в Пекло, з інспекцією. І копирсайся у своєму садку, поки не набридне.
- Але ж така відповідальність - скільки душ і всі на мені. Навіть не знаю.
В цей момент з Дідькової приймальні пролунав дзвінок.
- О! - вигукнув чорт. - Запрацювало. Отже, так - ти подумай тут, все зваж, можеш напої скуштувати, якщо захочеш, а як приймеш рішення, то ось тобі дві кнопки. - Чорт витягнув з шухляди прилад, що нагадував мобільник, поклав на стіл. - Зелена: до тебе з’явиться інший чорт і проведе в сектор садівників. І будеш ти там довічно копирсатися в кізяках.
- А що, звідси теж є вихід до моря?
Дідько розкрив рота і спантеличено впірився на Василя. Потім до нього, мабуть, дійшло, про що мова:
- Не заплутуй! Є- он там, - і рукою показав в куток, за столом. - Слухай-но далі: червона - я роблю паузу, ми швиденько вдаряємо по руках, ти сідаєш в моє крісло, а я - на Землю. Зрозумів?
- Але як ти туди попадеш?
- Знаю я тут один перелаз, - відповів Дідько, потираючи руки. - До речі, ти не проти, якщо я візьму твоє ім'я - Василь Дідько. Хоча ні, краще - Дядько, щоб людей не лякати. Василь Дядько - звучить?
- Звучить, особливо коли навпаки - Дядько Василь.
- То що, по руках? - Чорт вже намірився простягти долоню Василеві, але той зробив заперечливий жест.
- Ні, я ще подумаю - у мене ціла вічність попереду.
- Ну, думай, думай. Але врахуй, що вічність теж не безкінечна - мені Енштейн по секрету сказав.
- Він теж тут?
- Аякже!
По цих словах Дідько, зачинивши за собою двері, вийшов до приймальні.
Василь дивився на пляшки в барі, більшість з яких була зроблена у формі всілякої нечисті, слухав, як дзеленчить за стіною дзвінок, щось бубнить Дідько і шепочуть у відповідь прибульці, а сам думав, як йому бути далі? На Землю повернення немає - з цим він вже майже змирився,- отже треба якось влаштовувати своє існування на новому місці. Найнеприємнішим було те, що з моменту смерті робити вибір кожен раз доводилося самому, чого Василь так не любив на Землі та сподівався уникнути в потойбічному житті. Зважуючи тепер дідькові пропозиції, він ніяк не міг вирішити, на що пристати, бо і перша, і друга мала свої переваги та недоліки. Василь вже хотів налити собі чого-небудь міцного, але подумав, що під дією алкоголю вчинить непоправне, тому сів якомога далі від імпровізованого бару й склав руки на колінах.
Муки вибору допекли Василя по саме нікуди - на місці не сиділося, ходіння по  тісній кімнатці теж не заспокоювало. Врешті-решт його погляд зупинився на кнопках, від яких залежала майбутня доля не тільки його, а й можливо всього Світу.
- Е-ех! - Вигук вирвався сам по собі. - Таке вже, мабуть, моє щастя - доведеться знову згадати дитинство.
Василь став прямо перед столом, примірився руками, як воно буде натискатися, потім зажмурився, крутнувся проти годинникової стрілки три рази й  не відкриваючи очей, навпомацки натиснув кнопку.

(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Віталій Ведмєдєв, 14-02-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 14-01-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Щєпкін Сергій, 13-01-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0543189048767 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …