Ой, що ж то воно в світі робиться, що ж то твориться, коли вже в школу приймають…тс-с-с-с… ВІДЬОМ!
І ніхто ж бідним дітлахам не повірить, ніхто ж не захистить – усіх кляті відьми зачарували, очі замилили!
От прийдеш додому ухопивши двійку – відразу сварять, нарікають! А чогоб-то не спитати:
- Синку, а що-то сталося? За що ж та двійка? Тебе що, зачарували, що й слова не міг вимовити?
Отут би я й розповів усе як було! А то – ремінь до рук хапають, погрожують, і що саме образливе – відразу ж і телефонують тій Відьмі, з-за якої я тепер так мучуся!
Ой бідний я бідний! Нащо на світ народився! Вірка он, теж, зачарована – сидить, зміюка, все УРО-О-О-КИ вивчає! Хоче з мене дурня зробити! А якби була сестра – як сестра, то й допомогла б мені з тими клятими уроками – це б то взяла б і все за мене зробила! А я б у цей час сидів би за компом, та цілив би у тих клятих відьом, у своїй улюбленій грі «Серйозному Семі 2»! Хоч так би помстився тій Відьмі, математичці!
І за що ж було ту двійку ставити, ну? Сидів собі тихесенько на задній парті, нікого не чіпав, тихо-мирно збирав еліксир для свого клану(ще одна улюблена моя гра «Клеш оф кленс»)…так – ні ж! Взяла і все зіпсувала! І КВ (кланову війну) програв, і на прокачку не встиг гігантів поставити, та ще й двійку отримав! На «радість» татові і мамі!
Ох! Що ж то була за «радість»! В мене аж досі в очах темніє, як згадаю!
Це ж треба – з-за якоїсь відьмовки я тепер не зможу тиждень до компа підходити! ТИЖДЕНЬ! Я це не переживу!
А ця Вірка, гадюка, вже й уроки повчила, й портфоліо на компі забацала, вже й свою дурну принцесу з полону визволила… Ех! Мабуть теж у Відьми готується!
Правду тато кажуть, що всі жінки-таки відьми! Як же то на світі жити? Де ж правдонька?
От якби діти могли самі собі шкільні предмети обирати, то я б був кращим з кращих! Я б був відмінником! Мене б усі любили, пишалися мною, навіть та Відьма-матиматичка, а особливо мої тато й мама! Що то за життя б було…
Якби такий закон прийняла наша Рада, то я б на радощах такі предмети собі обрав – на заздрість усім! Це було б малювання – я дуже добре малюю! Сиджу на уроках (коли телефон розрядиться і немає можливості пограти в якусь гру) та таких зомбі малюю, такі оружки, яких ще ніхто не вигадав! Правда в школі й вдома знову сварять, що зошит знову помалював! Жлоби! Їм зошита шкода! Тут Такий талант пропадає! Особисто на уроці математики… знов про неї! Тьфу-тьфу, відчепися! От прищепа!
А ще я б собі вибрав фізкультуру – я не хлюпик! Можу аж 3 рази підтягнутися! А ще такі фінти на футболі викидаю – мені всі заздрять! От тільки м’яч, зачарований все тією ж математичною, чогось весь час як не у вікно поцілить, так якійсь хилявій Дашці у потилицю, яка навіть пробігтися з м’ячем не здатна! Ось і не беруть тепер в гру! Відьми вони і маленькі відьми! Видно Дашка вже добре встигла перейняти це ремесло у Оксаночки Петрівни – все вони там шепочуться, перемовляються! Одна до одної наче поприростали! Ух, Відьми!
А директорка теж хороша – з-за найменшої провини (яку й за провину не можна вважати) відразу до себе з щоденником кличе, батьків до школи визиває! Нащо ж їх тривожити? Вони ж сім’ю забезпечують, щоб нам, дітям, було що поїсти смачненьке і у що вдягнутися, а ще щоб і на крутий велик вистачило, і на новий комп! І тут – на тобі! До школи! Совісті в неї немає! І чому тут дивуватися? Вони ж всі тут обмежені у розвитку! У них же у всіх ні компа в дитинстві не було, ні планшика! Що ж про них можна говорити? Їх шкода! Все, що я можу про них сказати!
І тато з мамою теж шкода! Якби вони знали і оцінили все те, що я можу зробити у грі! Якби вони хоча б здогадалися, що я є самим крутим геймером у класі… мені ж усі хлопці з класу довіряють свої паролі, щоб я міг їх рейт підтягти, боса в Ворміксі пройти, або якогось палаючого-зомбі завалити! Якби ж тато з мамою побачили на власні очі, як мене всі хлопці шанують! Тоді б татко не брався б за ремінь, а мама не відганяла від компа…
Ага! Предмети… ще б я вибрав інформатику! Сто пудов! Без компа в школі не життя! А от вчителя я б замінив – для чого мені ті пейнти та ворди, екселі та королдрови?! Ну НАЩО вони мені? Я ж ГЕНІЙ! Справжній комп’ютерний геній! А цей дивак-вчитель, Сергій Васильович, цього розгледіти вже четвертий рік не може! Нащо ТАКИЙ вчитель? На початку навчання думали що він нормальний, а тепер складається враження, що він Відьмак! Самий натуральний! В ігри заходити не дозволяє, в ВК та Однокласники теж, все товче нас якимись сумнівними програмами! А якщо засіче, що таки в гру хтось заглянув (не спеціально, випадково, треба ж впевнитися, що на Клан ніхто не напав, або що Хілку отримав), то відразу з класу виганяє! Директора кличе! І знову та ж сама пісня з щоденником і батьками до школи…
Тяжка в нас у школярів доля! Такий предмет перевести! Хлопці вже вирішили міністру освіти в Київ написати, щоб змінили програму, а ще краще і вчителів!
Ото лафа б була! Уявіть собі що було б, якби учні самі собі вчителів вибирали… це було б щось!
Я гадаю, що вчителем з інформатики все ж-таки вибрали б мене! І ми б усім класом в танчики ганяли… Ні! Не усім! Отій слинявій Дашці я б і кроку не дав би наблизитися до компа! Хай цілується зі своєю «подружкою» математичкою! І Людку Добренючку не пустив би – хай знає, як брехню на добрих людей наводити! Це ж вона директорці поскаржилася, що саме я сірник у замок кабінету з математики встромив і, тим самим, урок зірвав! От дурепа! Навіщо ж видавати? Хіба ж їй так хотілося ту контрольну семестрову писати?
А Вірку, сестру, пустив би! Хоч вона і готується відьмою стати, а все ж таки мене часто прикриває! Іноді навіть уроки за мене вчить! Я ж хлопець добрий, справедливий! Завжди готовий за добро добром відплатити!
Ех мамо, ех тато! Що ж ви наробили! Весь сенс життя забрали…
- Іване! Ти вже переосмислив свою поведінку? Давай, йди-но сюди, будемо тобі з татом на пальцях цю математику пояснювати! Оксана Петрівна нам усе дуже добре пояснила по телефону, гадаємо що й ми тобі зможемо роз’яснити! – голос мами!
От уже мені ця Оксана Петрівна! І сюди свого носа пхне!
- Іване, ти дарма на свою математичку губи копилиш! – підтримав маму тато, - вона так тебе хвалила, казала, що ти єдиний учень в класі, який може з першого разу накреслити любу фігуру! А прорахувати її площу і об’єм – на раз два!
- От тільки вона просила, - зі сміхом додала мама, - щоб ми переказали тобі її особисте прохання – на твоїх квадратах та паралелограмах не повинно бути ні колес, ні очей, ні автоматів! Для цього є такий предмет, як креслення! Через кілька років Оксана Петрівна тебе з цією наукою радо познайомить!
Оттакої! Ось тобі й Оксана Петрівна! Ось тобі й відьма… а може вона все ж-таки нормальна… просто я не помічав цього?! Диви, і хвалила мене, і навіть словом не обмовилася про те, що я в журналі на її сторінці танчики намалював! Оце ВЧИТЕЛЬКА так ВЧИТЕЛЬКА! Треба буде до неї ще придивитися… Мабуть я помилявся на її рахунок…
- Мамо, тату, я вже йду! Давайте, розповідайте мені про свою математику! Завтра я ТАКИХ квадратів Оксанці намалюю…
