Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43886
Рецензій: 85490

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

“Дівчина у вишуканій сукні”

© , 08-06-2017
За вікном пронизливий вітер змушував безліч пожовклих листків відправитись в останню путь. “Людина подібна до осіннього листу, – з відтінком меланхолії подумав Марк. – Вона до останнього готова триматись за звивисті крони дерев не розуміючи, що життя – це процес короткотривалого падіння на земну скатертину”.

У чашці холонув барбарисовий чай. Миготливі ліхтарики сонця поблискували на райдужці ока. З боку магістральних доріг доносився крик автомобільних клаксонів. Його буденне життя вже як два місяці перебувало в режимі глухого “оффлайну”. Він обірвав стосунки з сім’єю та друзями. Звільнився з роботи та, щонайгірше, втратив інтерес до улюбленої справи. Малювання на полотні захоплювало юнака ще з дитинства. Проте, це покликання не приносило до гаманця жодної копійки. Багаторічна, сповнена сумлінням праця над картинами, так і залишилась ніким не оцінена. Довготривале перебування у стані граничному із нервовим зривом перетворило його на неповноцінну клітину, що втратила здатність виконувати належні їй функції. Відчуття хронічного розчарування щоразу міцніше стискало груди. Відрадою служили антидепресанти та снодійні препарати. У безодні нездорового сну вдавалось, хоч ненадовго, позбутись клейма невдахи і забути гнітючу провину перед собою, допоки гіркий присмак реальності не змушував вкотре прокинутись.

Мешкав хлопчина у трикімнатному будинку, що розміщувався на околиці міста. Під небесним простирадлом прилегле подвір’я перебувало в полоні густого туману. Сонливий погляд блукав поміж оголеного гілля. Несподівано в ньому зажевріла іскорка уваги. Біля покритого іржею паркану стояла дівчина. Вишукана сукня підкреслювала її струнку фігуру, а колір волосся нагадував пшеничне поле у розпалі літа. Закутки рота нерішуче потягнулися вгору, щоб зобразити давно зниклу в імлі прожитих років посмішку маленької дитини.

— Неймовірна… – промовив Марк і охриплим голосом розірвав веретено кімнатної тиші.

Доки він перебував у вирі милування, незнайомка поквапившись рушила в напрямку тераси. Через хвилину дверний дзвінок запищав, немов підстрелене пташеня. Перетинаючи умовні квадрати та лінії оселі, Марк дістався передпокою. Пальці рук пронизував надокучливий тремор. Не в силах пручатись, алюмінієва ручка опустилась донизу і двері відчинилися. Від навколишнього повітря тхнуло прогнилим листопадом.

— Доброго ранку! Пробачте за клопоти, я трішки заблукала та спізнилась на автобус. – Молода дівчина щулилась на порозі від холоду.

Тембр голосу прозвучав мелодійніше, аніж гра на роялі. Незвідана таємниця ховалась у сутінках її чорних зіниць. Щось невимовно казкове розлилось по його пружних артеріях та венах.

— Змушена зізнатись, я добряче замерзла. Дозволите зайти? – Спитала вона і тієї ж миті гостролезий стилет осінньої стужі вдарив їх із новою силою. Без зайвих зволікань юнак запросив її всередину.

Надзвичайні явища почали відбуватись, щойно вони опинились у хатньому затишку. Площа домівки, в буквальному значенні, почала збільшуватись у своїх розмірах. Вузькі коридори розтягнулись і стали просторішими. Стелі здавались значно вищими, аніж зазвичай. Множинні тріщини, що обшивали стіни зникали прямо на очах. Від побаченого його лобні дуги омились приливом рясного поту. “Справжнісіньке диво!”, – подумав він ледь не вигукнувши це вголос.

— Коли я сюди увійшла, що ви відчули? – Вона трималась неабияк спокійно та незворушно.

Над ним нависла сокира мовчання. Знеструмленим людям притаманно лепетати про кохання без угаву. У той час, як закохані пізнають її глибинну істину в багатозначній тиші. Споконвічно світ багатшав на вузьколобих дурнів, які закохуються із першого погляду. Біда в тім, що Марк належав саме до них.

— До речі, я Єва. Приємно познайомитись. – Вона люб’язно простягнула йому свою руку. При рукостисканні її дотик подіяв на нього, наче електричний струм. Стурбованість одягнула на хлопця драпове пальто крижаного остраху.

— Послухайте, через півгодини на мене чекатиме автобус додому. Можна у вас ненадовго затриматись? Не хотілося б мерзнути на автобусній станції.

Він ствердно кивнув головою.

— А ви не з говірких, так? Що ж, відверто кажучи, я ніколи не любила надмірно балакучих чоловіків. Язикатість є проявом духовної слабкості.

Жвавий діалог між ними досі не заводився, подібно вередливому двигуну.

— Покажете мені оселю? Давайте влаштуємо невеличку екскурсію! – Від цієї ідеї вона радісно заплескала в долоні.

Юнак знову кивнув та, вшановуючи обопільне мовчання, попрямував до найближчої кімнати.

У просторій вітальні стояв телевізор, диван, радіоприймач та книжкова шафа. Кожен предмет інтер’єру був ретельно обклеєний записками з маніакально-депресивним змістом. У вічі кидались слова: “Непорозуміння”, “Самотність”, “Розпач”, “Відчуження”, “Апатія”, “Провина” та десятки інших. Дівчина з неприхованим інтересом вивчала наявність кожної емоції. Крім цього була іще одна деталь – на підвіконні спочивала зів’яла квітка. Поряд лежав паперовий квадрат на якому стояла дата і трішки нижче підпис:

“Жодне океанське цунамі не в силах змити тебе з пісків моєї пам’яті”.

Нашестя болісних спогадів облило серце Марка гарячим окропом.

— Невже ця дрібничка вартує твоїх страждань? – Вона взяла мертву рослину, недбало покрутила між пальцями та жбурнула об холодну підлогу.

Внаслідок падіння стебло назавжди розпрощалось зі своїми пелюстками. Хлопець ще ніколи не виглядав таким нещасним та розбитим. “Напевно, ось так старенька матір втрачає своїх дітей”, – подумав він та протяжно зітхнув.

Зненацька вся будівля забилась, немов у епілептичних судомах. Кришталева люстра, що висіла на стелі нагадувала шибеника в передсмертній агонії. Уламки антикварних ваз розсипались килимом, наче керамічний бісер. Дерев’яні полиці звільнялись від різноманітних книг, газет та журналів. Аномальне явище тривало щонайменше кілька хвилин. Коли все скінчилось, кімната була схожа на полігон після артилерійського обстрілу.

— Мені подобається твоя домівка. Вона прекрасна, справді! – Дівчина ніжно взяла його за руку не зважаючи на те, що будинок її ледь не вбив. Йому не залишалось нічого іншого, як покинути вітальню з напівзруйнованим оздобленням. Проте, подорож на цьому не закінчилась.

Ясеневе ліжко було незастелене. Промінці денного світла проникали крізь прозорі фіранки. На стінах до бамбукових шпалер кріпились зображення людей на чорно-білих фотокартках. Завітавши у спальню, Єва одразу ж підбігла до розвішаних портретів. Кожне обличчя дивилось на неї спустошеним поглядом. Ставало зрозумілим, що перед нею поставало особисте кладовище Марка.

Спогади про минулі розлуки катували його пам’ять з кожним заходом сонця. Мішки під сірими, як попіл очницями заповнились тяжкістю безсонних ночей. Безнадійний пошук виправдань у лабіринті скоєних помилок, перетворив юнака на сутуле дерево із хворим гіллям.

— Ти досі зберігаєш їх? Чому ж не відпустиш? – У дівочих руках з’явилось кілька фотографій. Обережними рухами Єва почала рвати їх на шматки.

Декоративний паркет тріщав під ногами. Оселя затряслась у нестерпному сказі. Від приступів болю Марк заплющив очі. Через мить, що здавалась вічністю, все було скінчено. Клаптики його любові лежали під стіною жалюгідним непотребом. За рукавами трикотажного светра, він намагався приховати сльози, що текли по мужніх вилицях.

— Пробач, та часу більше немає. Ходімо звідси, негайно! – З цими словами вона кинулась до останньої кімнати.

Лапища сонячних променів тягнулись до найтемніших куточків майстерні. Час котився скелею годинникового циферблату, як гумовий м’ячик – швидко та невпинно. Поверхня столу нагадувала підошву стоптаного черевика. Дивовижні картини поприлипали до неї, неначе болото. Спершу вираз її обличчя підіймався над хмарами радості, та врешті-решт щоразу падав у прірву жалісної гримаси. Справа в тім, що поверх малюнків незграбними літерами виписувалось: – “Нездійсненна мрія”.

— Знаєш, а в тебе талант. Великий талант. – Дівчина відклала у бік полотна з мальовничими краєвидами. – Творчість відображає те, чого тобі завжди бракувало?

Їх погляди вмістили у собі глибоке співчуття один до одного. Марк дістав з кишені малюнок у паперовому згортку.

— Я знав, що ти прийдеш. Я завжди знав. – Ланцюг загадкового мовчання остаточно розірвався.
Позбувшись кайданів завернутого паперу, Єва заціпеніла. Типові лінії створювали образ неповторної дівчини, чиє волосся наполовину зливалось із пшеничним полем, а шлейф сукні підкорився волі лагідного вітру.

— Я втомився жити в ілюзіях, Єво. Втомився вірити у нездійснене. – Вслід за ілюстрацією він передав їй коробку сірників. – Благаю, поверни мене до реальності.

Вона тримала сірники “Розчарування”. Мотузка смутку стискала їй горло.

— Я… я заберу із собою твій біль. Я звільню тебе, обіцяю. – Сказала дівчина у вишуканій сукні та востаннє обійняла Марка.

Безліч запалених вогників розлетілись творчою майстернею. Жадібне полум'я вмить охопило будинок, і каркас затріщав по невидимих швах. Через навалу чадного диму, він вибіг на вулицю.

Свіже повітря розносилось по легеневим шляхам. Помешкання горіло разом із його болісними почуттями, спогадами та нездійсненними мріями. Із похилого дерева злетів останній листок цієї осені. Закружлявши у вальсі, він опустився йому на долоню.

— Людина подібна до осіннього листу, – промовив пошепки Марк і відкрив своє серце новому життю.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 22

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© , 17-06-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 17-06-2017

[ Без назви ]

© Анатолій Азін, 09-06-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44801211357117 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …