─ О-пів на другу ночі, мене зарізали.
Я добре це запам'ятала, бо саме у цю хвилину, коли холодне лезо вузького ножа торкнулося горлянки, я скосила очі, намагаючись розгледіти вбивцю. Але він стояв позаду, міцно тримаючи мене за волосся і відтягуючи на себе мою голову. Так що мій косий погляд міг побачити лише кут стелі і частину стіни з лівого боку від себе. А ще старовинні часи що висіли на цій стінці.
Велика стрілка наче спринтер на коротку дистанцію рвонула до латинської цифри VI, а коротка зависла між І та ІІ скептично поглядаючи на жалюгідні потуги суперниці.
Часи хрипло вичавили з себе короткий «бам» і саме у цей час лезо прийшло у рух.
«Бам» ще відлунював у вухах, коли з перерізаної горлянки бризнула кров. Я спробувала скрикнути, притискуючи руки до шиї та у горлі захарчало ще більше.
Вбивця відпустив мене і ніким не підтримувана я впала на долівку, здригаючись від конвульсій. Червона кров перетворилась на жовту, якесь незрозуміле мерехтіння, потім кров, що била струменем, заливаючи підлогу почорніла, заповнюючи собою усе навкруг і засмоктуючи мене у створену нею чорну воронку…
Дон Педро відірвав погляд від тексту.
− Що це за маячня? − майже люто кинув він, звертаючись до слідчого, який розвалився по-хазяйські у кріслі.
У слід кинутим словам туди ж полетів і папірець, на якому й була написана та маячня. Це, звичайно на ІМХО дона Педро.
Ображений папірець плавно закружляв і не долетівши до цілі покірно приземлився у ніг опецькуватого пана, маючи надію, що тут до нього поставляться з більшою повагою. Натужно крекчучи, пан потягнувся за скривдженим і положив його собі у теку, котру тримав на колінах.
− Це не маячня, − з гідністю промовив він, розгладжуючи лагідними рухами аркуш. − Це зізнання.
− Чиє?
− Потерпілої.
− Даруйте, але єдина потерпіла, котру я бачив, лежала з перерізаною горлянкою і була вже холодна, коли я зранку спустився у вітальню.
− І ви стверджуєте, що це було…
− Приблизно о дев'ятій. На відміну від показів вашої загиблої пані, − дон Педро вмістив у свої слова місячний запас сарказму, − я не косив очима на годинника.
Слідчий невиразно гмикнув.
− Проте я зразу ж зателефонував до міліції. Там зафіксували мій дзвоник.
− Дев'ять нуль сім − підтвердив слідчий.
Дон Педро роздратовано махнув рукою:
− Мене це не цікавить.
Він зірвався зі стільця, обігнув стіл, за яким хвилину тому вголос читав запропоновану цидулку і нервово закружляв по кабінету.
− Мене цікавить, чому ви, замість того, щоб займатися справами, замість того, щоб розслідувати цей ганебний вчинок, тицяєте мені якісь міфічні зізнання! Котрі, судячи з ваших слів, так розлого і поетично сповістив вам сам труп!
− Що ж тут дивного? Вона була літераторкою, − незворушливо відізвався пан слідчий.
Дон Педро оторопіло дивився на нього. Слідчий не був схожий на божевільного, якщо не брати до уваги його дивних висловлювань. Але чи багато дон Педро бачив божевільних?
− То, віддавши богу душу вона вирішила наостанок побавити нас посмертним опусом?! Чи, то пак, вже смертним?!
Слідчий, за час цієї тиради, не розгубив ані крихти своєї самовпевненості.
−Та заспокойтесь, Доне, − примирливо махнув він рукою, − зараз я вам все розповім по-порядку.
− Цікаво, як це у вас вийде, − пирхнув Дон.
Проте ж, все-таки трохи вгамувався і приготувався слухати, знову сідаючи за стіл.
− Ми живемо в епоху Водолія, − почав слідчий і дон Педро відчув, як кров знову застукала йому у скроні, наче попіл Клааса у серце Улєншпігеля.
− Ми живемо у епоху Водолія, − знову повторив слідчий суворо. − Скрізь відчуваються зміни. Вони докотились і до міліції.
Дон Педро хотів було вставити, що ці зміни, мабуть, не пішли міліціянтам на користь, але пересилив себе і змовчав.
− Ми вирішили йти у ногу з прогресом і тепер, у своїй практиці, застосовуємо нетрадиційні методи розслідувань.
− Встановили прямий зв'язок з раєм? − не втерпів таки дон Педро.
Слідчий всміхнувся:
− Думаю, у першу чергу нам треба встановлювати зв'язок з пеклом, але до цього ще на жаль, не дійшло. Та все ж, − він з гордістю глянув на насупленого дона, − все ж таки деякі здобутки у нас є.
− Це ж які? − єхидно запитав дон Педро.
− До нашого відділку, − шановний Доне, − наче не помічаючи сарказму, продовжував страж порядку, — прикріплено екстрасенса.
− Поки… − тут слідчий трохи зам'явся, підшукуючи підходяще слово, − поки енергетична субстанція, − старанно вимовив він, − знаходиться у межах…
Слідчий розвів руками демонструючи уявні межі. Дон Педро хоч і підозріло, але вже з цікавістю дивився на розчепірені руки слідчого.
− …екстрасенс може вийти на контакт з нею і з'ясувати обставини загибелі.
− Невже це правда? − вражено запитав недовірливий Дон.
Втішений його вигуком слідчий кивнув.
− Отже, загибла була літераторкою, − задумливо почухав старанно виголене підборіддя дон Педро.
