Андрієві та Мишкові.
А також всім іншим.
А також – собі.
Відвідайте мене на цвинтарі.
0
Це все не обов’язково читати.
Це все навіть не обов’язково писати.
Просто мені зараз впадло вчитися. На це є суб’єктивні причини. І тому я вбиваю час цією писаниною.
Просто мені зараз впадло когось читати. Тут без причин.
І навіть пиво пити впадло. Тут Андрій та Мишко посміхнуться.
Отож, про що я вестиму мову. Про власне життя. Така собі спроба психоаналізу, точніше, накопичення фактів для Нього, Фройда чи ще там когось. Дещо набрешу. Дещо розкажу чесно.
Мене можна назвати Стефаном Полєком.
Або ще якимось іменем.
У Стефана Полєка є багато чорно-білих та кольорових фоток:
1) Стефан Полєк з Гомбровичем;
2) Стефан Полєк з Генрі Міллером;
3) Стефан Полєк з Буковськи;
4) Стефан Полєк з Берроузом;
5) Стефан Полєк з Паланіком;
6) Стефан Полєк з Мадонною;
7) Мадонна під Стефаном Полєком;
Іншим разом покажу решту. Але показувати не обов’язково.
Чомусь найжахливіший сон завжди починається зранку. Прокидаєшся з почуттям страху і порожнечі. Страх – десь на самому споді свідомості, майже непомітний, звірячий. Та ти все одно відчуваєш його. Як шишку у задниці.
Хтось намагається повернути тебе тобі, хтось намагається наздогнати тебе. Того хтося видає його пильний погляд тобі у спину.
„Давай подивимося на все це збоку. З того боку, з якого зручніше. Можливо вдасться побачити те, чого раніше не помічали.”
Це з Емо Матадо. „Книга діалогів”. Сторінка сто сім. Перший рядок згори.
Це все не обов’язково.
Як і Стефан Полєк.
І його тітонька – пані Тобоська.
Стою і мовчки курю. Підходять якісь симпатичні дівчата у якихось рожевих спідничках і маєчках. Роздають рекламні буклетики, де на рожевому фоні якісь вже/ще знайомі мені літери. Мовчки беру і так само мовчки продовжую курити мою щопівгодинну цигарку.
Ви знаєте як стати психом?
Виявляється дуже просто.
Достатньо лише народитися.
Де і коли – не має жодного значення.
У тому рожевому буклетику причеплено один презерватив. Презерватив „Perfect”. Один з символів нашої неепохальної псевдоепохи, яка нарешті доведе усе до щасливого і радісного закінчення. Якщо говорити про символи, то ними можна гатити греблі і потоки в критичні дні жителькам сімнадцяти тисяч планет, вчетверо більших за Землю. І ще навіть лишиться.
Символів у нас до фіга:
1) Макдональдс – заходь і жуй. Чим швидше – тим краще;
2) Панасонік – найкраща японська техніка. Зроблено у Тайланді (Гондурасі, Ямайці, Кіпрі);
3) Холодильники „Норд” – щоб маленьким пінгвінам у Антарктиді було гаряче;
4) Спілкуйся вільно – живи мобільно.
Це взагалі – метасимвол.
Але це необов’язково. Головне...
Здається, такого немає.
5) Відчуй себе справжнім ковбоєм!
Міністерство охорони здоров’я попереджує: куріння шкодить вашому здоров’ю.
Алкоголь також.
Хочеш відчути себе ковбоєм?
Ще є ЛСД. Екстезі. Кокаїн, гашиш, маріхуана...
Тільки міліції не говори. Та й про Міністерство охорони здоров’я не згадуй.
Презерватив разом з буклетиком щодуху тащу в їдальню. Студентську. Там Інна сидить і обідає. Зі словами „Дарую!” справді таки дарую їй буклетик ( при цьому хтиво всміхаюся). Її відповідь все-таки адекватна.
Люблю я секс.
Починаю плутати хто є хто. Я – Стефан Полєк? Чи Стефан Полєк – я? Потрібно шукати третього.
Ми йдемо мовчки бульваром. Удвох. Я, Стефан Полєк та Інна. Обіймаємось. Стефан Полєк витає в якихось давно неіснуючих емпіреях. Я – чіпляюсь за кожну ліпшу спідничку. Правда, поглядом. Вони мене збуджують. Стефан Полєк десь в емпіреях їбе свою тітоньку, пані Тобоську. Усі, крім Інни, задоволені.
Стефан Полєк:
- Сьогодні прем’єра „Гри в класики” за Кортасаром. Можна сходити.
Я:
- Може ходімо до мене. Кімната вільна.
Інна:
- Ти все-таки визначшся, чого тобі треба сьогодні більше. Бо вечір вже. Спати пора.
