У перші хвилини сорок п’ятого року...
чого ти плачеш?
у стадію ягідки входиш – тим паче?
ти справді щаслива – нівроку
ти справді красива і ніжна
ти справді ніжна і сонячна
любов
так називаєшся
так живеш
так страждаєш і маєш –
все
що є любов
і з любов’ю пов’язане
сльози - образи
сльотаві, як листопадовий вечір
спалахи-вибухи щастя
але їх щораз чогось усе менше
усмішки – справжні і криві
шепоти – пристрастні
а ще заздісно-заспинно-ядучі
жовті тюльпани
гіркуватого запаху їхнього тобі бракує
здається, якби могла дихати ним постійно –
вміла б насправді літати і не користуватися міським транспортом
а ще деколи – вдається вкрасти у буднів високе зоряне небо
таки частіше доводиться красти його – відривати від часу, присвяченого сім"ї,
дороблянню безкінечної роботи,
втоми, що так міцно загніздилася на спині, на раменах твоїх
так рідко належиш собі
так міцно прив’язала себе до своїх мотузочків-обов’язків,
що якби водночас звільнили тебе від них – плакала би розгублена
як мала дитина, що загубилася від мами на велелюдному вокзалі
то чого ж ти плачеш зараз, жінко,
у перші хвилини свого сорок п’ятого
налякалась цифри?
налякалась примари старості на далекому горизонті?
шукала-шукала-не знайшла- і не знаєш що буде далі?
а може ти таки усе знайшла – от тільки ще не розумієш цього?
ото ж бо...
Господи,
навчи бути щасливою!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Навчи неприкаянну душу цінувати те, що Ти їй дав, Отче Небесний!!!!!!!!
